Спершу необхідно вказати на сталу судову практику, яка передбачає що сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність право позивача від розрахунку з бюджетом третіх осіб (Постанова ВС від 20 лютого 2018 року у справі №826/6280/13-а, адміністративне провадження №К/9901/2848/18, ЄДРСРУ № 72338874).
Окремим прикладом можна привести цитату ВС з постанови від 27 лютого 2018 року у справі №813/1974/17, адміністративне провадження №К/9901/1391/17, ЄДРСРУ № 72486629: «Також колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій правомірно не взяли до уваги вирок … районного суду на який контролюючий орган посилається, як на підставу нереальності господарських правовідносин з ПП «Аква-Медікум», оскільки вказаним вироком гр. ОСОБА_4, визнано винуватим у вчинені злочину передбаченого за ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво) відносно ТОВ « 100 років гарантії», натомість оцінка діяльності гр. ОСОБА_4 як керівника ПП «Аква-Медікум» у згаданому вироку не надавалась».
Так, відповідно до ч.1 ст.18 Кримінального кодексу України суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Тобто, згідно норм Кримінального кодексу саме фізична, а не юридична особа є суб'єктом злочину.
Обставини щодо діяння фізичної особи, встановлені під час розгляду кримінальної справи відносно цієї фізичної особи, не можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою.
Отже, обставини, встановлені вироком суду у кримінальній справі відносно фізичної особи, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами.
Тобто преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.
Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. (Вищий господарський суд України від 22 лютого 2017 року, справа № 927/788/16, ЄДРСРУ № 64949472).
Необхідно акцентувати увагу і на обов'язковість врахування правового висновку Верховного Суду України, який міститься в Постанові від 03.03.2016 у справі №5-347кс15 (ст.458 КПК України), згідно із яким не припустимим є встановлення преюдиціальних фактів щодо осіб, які не є учасниками даного конкретного кримінального провадження. Як зазначає Верховний Суд України, встановлення такої преюдиції, суперечить передбаченим статтею 7 КПК загальним засадам кримінального провадження, зокрема верховенству права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини.
Натомість міжнародні стандарти у галузі судочинства послідовно стверджують про неприпустимість нехтування презумпцією невинуватості та правом на справедливий судовий розгляд.
Так, відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч.2 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, частини першої ст. 11 Загальної декларації прав людини кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
ВАЖЛИВО: Понад це відповідно до ст. 62 Конституції України ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 7, ст.17 КПК України в Україні діє презумпція невинуватості. Згідно ч.2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Таким чином, визнання особи винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.1 ст. 205 КК України з огляду на презумпцію невинуватості та індивідуальний характер юридичної відповідальності не призведе автоматично до встановлення фактів незаконності формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат з податку на прибуток підприємств контрагентами.
При цьому, вказані доводи підтверджуються усталеною практикою Європейського суду з прав людини: рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 (заява № 803/02) у справі «Інтерсплав проти України»; рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 (заява № 3991/03) «Справа БУЛВЕС проти Болгарії»; рішення Європейського суду з прав людини від 18.03.2010 року (заява № 6689/03) у справі «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії».
Таким чином, якщо контрагент здійснював фіктивну діяльність, то відповідальність за таке порушення має нести саме це підприємство, а не позивач, оскільки останній не має відношення до незаконної діяльності останнього та не був обізнаний про її здійснення та не вчиняв незаконних дій щодо такої діяльності.
І на останок, у подібного роду спорах, а саме при дослідженні вироків по контрагентам, треба враховувати Постанову ВС від 27 лютого 2018 року у справі №802/1853/16-а, адміністративне провадження №К/9901/4639/17, ЄДРСРУ № 72486810, яка чітко встановлює, що сам факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.
Аналогічна позиція висловлена у постанові ВС від 7 лютого 2018 року у справі №813/1766/17, адміністративне провадження №К/9901/3360/17, ЄДРСРУ № 72486685.
Теги: податкові спори, налоговые споры, ДФС, ГНИ, налоговая проверка, контрагент, уступка, накладная, судебная практика, працівникі, виробничі ресурси, оскарження податкових повідомлень – рішень, обжалование, Акт налоговой проверки, контролюючі органи, податкові органи, Адвокат Морозов