29 серпня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 209/360/22, провадження № 61-14266св23 (ЄДРСРУ № 121273374) досліджував питання щодо кваліфікації договору дарування як такого, що вчинений під впливом помилки.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Статтею 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Кваліфікація договору дарування як такого, що вчинений під впливом помилки можлива за умови неправильного сприйняття дарувальником обставин вчинення ним цього правочину, які вплинули на його волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання. Для цього суд бере до уваги не тільки те, що сторони прочитали текст оспорюваного договору дарування й отримали роз`яснення його суті від нотаріуса, а й вік позивача, його стан здоров`я, потребу у догляді та сторонній допомозі, відсутність фактичного передання майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваним, продовження користування ним цим майном після укладення договору дарування тощо (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17, від 18 грудня 2020 року у справі № 541/2898/18, від 3 серпня 2022 року у справі № 363/4381/19, від 24 березня 2021 року у справі № 713/883/19, від 22 березня 2023 року у справі № 759/17155/20).
У постанові Верховного Суду від 03.10.2018 року № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18), зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення.
Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).
Наявність чи відсутність помилки неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору.
Подібні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду України: від 18.06.2014 року у справі № 6-69цс14; від 21.10.2015 року у справі № 6-202цс15; від 02.12.2015 року у справі № 6-2087цс15; від 16.03.2016 року у справі № 6-93цс16, та постановах Верховного Суду: від 16.01.2019 року у справі № 461/4980/17 (провадження № 61-44057св18), від 20.02.2019 року у справі № 462/1992/15-ц (провадження № 61-21435св18), від 20.03.2019 року у справі № 758/463/15-ц, (провадження № 61-48695св18), від 20.11.2019 року у справі № 308/3593/17 (провадження № 61-9531св19), від 24.06.2020 року у справі № 405/2719/17 (провадження № 61-45189св18), від 18.12.2020 року у справі № 541/2898/16 (провадження № 61-12478св20) та інших.
При цьому, 9 травня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 509/1161/18, провадження № 61-6332св23 (ЄДРСРУ № 120602586) звертає увагу на те, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним (див. близький за змістом висновок у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 серпня 2022 року у справі № 363/4381/19, від 24 березня 2021 року у справі № 713/883/19, від 22 березня 2023 року у справі № 759/17155/20, Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16).
ВИСНОВОК: Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.
Матеріал по темі: «Визнання правочину (заповіту, дарування) недійсним з підстав психічної хвороби»