11 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/4631/22 (ЄДРСРУ № 110789406) досліджував питання щодо присудження судових витрат до моменту прийняття остаточного судового рішення.
Відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, належить до основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
У статті 123 ГПК України перелічено види судових витрат. Судові витрати складаються і судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.Загальний порядок розподілу судових витрат визначено у статті 129 ГПК України.
Так, згідно з частиною першою статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За умовами частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Водночас, порядок ухвалення судових рішень передбачено у статті 233 ГПК України, згідно з частиною першою якої суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.
Абзац 2 частини другої статті 233 ГПК України передбачає, що суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 237 ГПК України з поміж питань, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду, зазначено розподіл між сторонами судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;
3) судом не вирішено питання про судові витрати.
З системного аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що питання про стягнення (визначення, розподіл) судових витрат вирішується при вирішенні питання про закінчення судового провадження, тобто при закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду чи вирішенні спору по суті з ухваленням рішення суду.
Окремо питання про стягнення судових витрат вирішується у разі, якщо судом воно не вирішувалося при ухваленні відповідного судового рішення про закінчення розгляду справи. Близька за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.02.2022 у справі №904/4380/21 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 550/936/18 при перегляді справи в порядку цивільного судочинства.
У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.05.2021 у справі №905/1623/20 зазначено, що зі змісту норми статті 244 ГПК України убачається, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою та ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал (частина друга статті 232 ГПК України).
Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови (частина четверта статті 232 ГПК України).
Водночас розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
ВИСНОВОК: Рішення суду з процесуальних питань не є остаточним судовим актом ухваленим після закінчення судового розгляду, а тому судові витрати не можуть присуджені стороні на цьому етапі судового процесу.
Матеріал по темі: «Витрати пов`язані з прибуттям сторони в судове засідання»