Верховний суд України в рамках справи № 6-50цс12 від 6 червня 2012 року вказав на наступне: «Відповідно до статті 17 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.
Залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції про визнання недійсним з 12 березня 2011 року пункту 6.2 договору про надання невідновлювальної кредитної лінії від ІНФОРМАЦІЯ_1, суд касаційної інстанції погодився з його висновками, що Законом України від 3 лютого 2011 року № 2983-VI “Про внесення змін до статті 6 Закону України “Про третейські суди” щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам” частину першу статті 6 Закону України “Про третейські суди” доповнено пунктом 14, згідно якого третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Цей закон набув чинності 12 березня 2011 року.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII “Третейське самоврядування” Закону України “Про третейські суди” (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 ЦПК України, стаття 12 ГПК України, стаття 6 Закону України “Про третейські суди”), оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п’ята статті 55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України)».
Згідно ч. 1 ст. 360 (7) ЦПК України рішення Верховного Суду України,є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.
В свою чергу, кредитування банками громадян є споживчою послугою, що підтверджує рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень п.п. 22 , 23 ст. 1 , ст.. 11 , ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України ( справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено , що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення , так і виконання такого договору.
Отже, висновком вищевказаного є те, що споживач кредитної послуги, в разі наявного третейського застереження у кредитному договорі, має право звернутися до суду загальної юрисдикції з відповідним позовом, а вказаний пункт договору (щодо третейського застереження) в силу Закону є нікчемним.