23 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/3177/18 (ЄДРСРУ 81940517) досліджував питання щодо надання споживачу послуг з водопостачання та водовідведення, а також оплати за надані послуги.
За ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).
Правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг з водопостачання та водовідведення між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, регулюються спеціальними Законами України «Про житлово-комунальні послуги» та «;Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення».
Згідно з ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» суб`єктами у сфері житлово-комунальних послуг є виробник та виконавець послуг, балансоутримувач, власник та споживач житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Статтею 1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» встановлено, що питне водопостачання - діяльність, пов`язана з виробництвом, транспортуванням та/або постачанням питної води споживачам питної води, охороною джерел та/або систем питного водопостачання; водовідведення - діяльність із збирання, транспортування та очищення стічних вод за допомогою систем централізованого водовідведення або інших споруд відведення та/або очищення стічних вод.
Суб`єктами відносин у сфері питної води, питного водопостачання та водовідведення є: органи державної влади, до сфери управління яких належать об`єкти питного водопостачання та водовідведення; органи місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать об`єкти питного водопостачання та водовідведення; підприємства питного водопостачання та централізованого водовідведення; споживачі питної води та/або послуг з водовідведення (ст. 4 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення»).
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг № 279 від 10.08.2012 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення», яка діяла протягом спірного періоду до 18.05.2017, та постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг № 307 від 22.03.2017 (чинна з 19.05.2017) вид господарської діяльності у сфері централізованого водопостачання та/або водовідведення визначено такою, що підлягає ліцензуванню.
Порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України визначається Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 (Правила № 190). Ці Правила є обов`язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб-підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об`єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод (п. 1.1 Правил).
Згідно з п. 3.7 Правил розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.
Відповідно до п. 3.13 Правил суб`єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.
26.04.2014 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії», яким внесено зміни, зокрема, до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», згідно з якими виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення. Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
Також, вказаним законом були внесені зміни до ст. 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відповідно до якої договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.
Принцип юридичної визначеності вимагає, щоб у випадку прийняття спеціального закону з певного питання, цей Закон не ставився під сумнів (зокрема, шляхом його невиконання), а сторони, яких він стосується, мають обґрунтовано очікувати, що він буде застосовуватися.
За приписами ст. ст. 509, 607 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають, зокрема, з договорів. Зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.
Неможливість виконання зобов`язання з боку особи, яка не є виконавцем певних послуг полягає у законодавчій забороні укладати з мешканцями, власниками та орендарями (споживачами послуг) договорів на надання послуг з централізованого водопостачання та/або водовідведення, за відсутності відповідної ліцензії.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 910/973/16, від 16.04.2018 у справі № 910/1541/16, від 12.06.2018 у справі № 910/20226/16, від 20.11.2018 у справі № 910/17959/17, від 23.11.2018 у справі № 910/17776/17.
Більше того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10 квітня 2019 року по справі № 910/20990/16 (ЄДРСРУ № 81266265) міститься висновок про те, що чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду (яку законодавець також називає енергією). Постачання холодної води для приготування гарячої є окремою послугою, що повинна як сировина надаватись підприємству, яке має можливість та безпосередньо виробляє гарячу воду.
Саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач, при цьому саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води.
З огляду на викладене, вартість спожитої води, що іде на підігрів має оплачувати балансоутримувач теплових пунктів.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 910/23521/16, від 23.11.2018 у справі № 910/17776/17, від 12.02.2019 у справі № 910/3286/18, від 27.02.2019 року у справі № 910/21894/16.
ВИСНОВОК: З урахуванням зазначеного вище, під час судового розгляду, підлягають дослідженню наступні питання, зокрема: 1) хто є балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду, теплового пункту; 2) хто є виконавцем послуг з централізованого водопостачання та/або водовідведення та чи наділений на законодавчому рівні повноваженнями здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги; 3) на кого, як на виконавця послуг, покладено обов`язок укладення прямих договорів із безпосередніми споживачами цих послуг (фізичними та юридичними особами) або балансоутримувачами та вчинення інших дій, передбачених законодавством України.