family.jpg

spor      «Щодо оскарження податкових повідомлень-рішень фіскальних (податкових)  органів»

      Віддаю належне Суді, який об’єктивно та неупереджено оцінив наявні докази, виступи, пояснення та дебати сторін, застосував діючу судову практику, як вітчизняну так і практику Європейського суду з прав людини, врахував листи та висновки фіскальних органів України.

Ось саме рішення: http://reyestr.court.gov.ua/Review/53814519  .

P.S. Для тих кому цікаво, які контраргументи я використовував, надаю зведені висновки та відповідні правові позиції, які були фундаментом моєї позовної заяви.

Фіскальні (податкові) органи, у своїй практиці перевірки платників податків з питань дотримання податкового законодавства, використовують ряд засобів та методів, на підставі або за допомогою яких, встановлюють порушення останніми вимог діючого законодавства.

У цьому матеріалі пропоную розглянути найпоширеніші з них, а також відповідну судову практику, як засіб контрзаходів щодо захисту порушених або оспорваних прав платника податку.

Підстава: Безповоротна або безнадійна заборгованість в силу припинення контрагента (ліквідація, банкрутство), яка повинна бути включена платником податку до складу «Інші доходи» відповідно до п. 135.5.4 ПК України.

Позиція захисту: Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

В свою чергу ч. 1 ст. 516 ЦК України вказує, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Дана позиція знайшла своє підтвердження і судовій практиці, зокрема Вищий адміністративний суд України у своїй постанові від 08 квітня 2015 року у справі № К/9991/39128/12, К/9991/55280/12 зазначив наступне: «По епiзоду, пов’язаному з невключенням Товариством до валового доходу безнадiйної заборгованостi у загальнiй сумi 719045 грн., яка утворилася по взаємовiдносинам з приватним пiдприємцем ОСОБА_2, приватним пiдприємцем ОСОБА_3, приватним пiдприємцем ОСОБА_4 та товариством з обмеженою вiдповiдальнiстю «Алюм-Пласт-строй» в силу припинення цих суб’єктiв господарювання, суди цiлком об’єктивно виходили з того, що за фактом лiквiдацiї контрагента-постачальника припиняються будь-якi цивiльнi зобов’язання iнших осiб перед ним, у тому числi i зобов’язання позивача щодо оплати вартостi поставлених товарiв (робiт, послуг), тому з дати лiквiдацiї кредитора такi товари (роботи, послуги) є безоплатно наданими для позивача, а отже вiн зобов’язаний був збiльшити на їх вартiсть суму валових доходiв у тому податковому перiодi, в якому така лiквiдацiя вiдбулася.

У той же час у матерiалах справи мiститься договiр уступки вимоги вiд 21.10.2009, за яким приватний пiдприємець ОСОБА_2 передав ОСОБА_5 право грошової вимоги до позивача у сумi 447657 грн., а також договiр уступки права вимоги вiд 09.08.2008, яким засвiдчено передачу ОСОБА_4 права вимоги боргу Товариства у сумi 14242,84 грн. ОСОБА_5. Вiдхиляючи цi договори як докази, суди зазначили про їх вiдсутнiсть на час проведення перевiрки, що з урахуванням положень пункту 44.6 статтi 44 Податкового кодексу України (далi — ПК) виключає їх доказову силу у судовому процесi.

Втiм норми податкового законодавства не обмежують період подання платником необхідних первинних документів лише часом проведення податкової перевiрки.

Не дає пiдстави для такого висновку i пункт 44.6 статтi 44 ПК, вiдповiдно до якого у разi якщо до закiнчення перевiрки або у термiни, визначенi в абзацi другому пункту 44.7 цiєї статтi платник податкiв не надає посадовим особам контролюючого органу, якi проводять перевiрку, документи (незалежно вiд причин такого ненадання, крiм випадкiв виїмки документiв або iншого вилучення правоохоронними органами), що пiдтверджують показники, вiдображенi таким платником податкiв у податковiй звiтностi, вважається, що такi документи були вiдсутнi у такого платника податкiв на час складення такої звiтностi.

Адже наведена норма Кодексу лише визначає статус показникiв податкової звiтностi, якi не пiдтвердженi необхiдними документами пiд час перевiрки, однак не обмежує право платника довести у судовому процесi обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказiв, що надавались ним пiд час проведення податкової перевiрки.

Право надавати заперечення щодо висновкiв податкового органу та долучати до матерiалiв справи докази на пiдтвердження таких заперечень надається платнику як на усiх стадiях податкового контролю, так i на стадiях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказiв.

Обов’язок суду оцiнити вiдповiднi докази за правилами статтi 86 Кодексу адмiнiстративного судочинства України (далi — КАС) є однiєю з гарантiй установлення об’єктивної iстини у справi та прийняття правильного рiшення у вiдповiдностi з вимогами статтi 159 КАС.

Також, з урахуванням того, що в силу частини другої статтi 71 КАС в адмiнiстративних справах про протиправнiсть рiшень, дiй чи бездiяльностi суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомiрностi свого рiшення, дiї чи бездiяльностi покладається на вiдповiдача, якщо вiн заперечує проти адмiнiстративного позову, податковий орган не повинен обмежуватися встановленням формальних умов застосування податкового законодавства, та у випадку сумнiвiв у правомiрностi донарахування грошових зобов’язань повинен встановити, дослiдити та оцiнити усю сукупнiсть обставин, що мають значення для оцiнки поведiнки платника у сферi оподаткування.

З урахуванням викладеного Вищий адмiнiстративний суд України вважає незаконним донарахування позивачевi грошового зобов’язання з податку на прибуток у сумi 115475 грн. за основним платежем та 28868,75 грн. за штрафними санкцiями».

 

****************************************************************

 

Підстава: Відсутність товарно – транспортної накладної.

 

Позиція захисту: Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження здійснення господарських операцій із контрагентами платником податку можуть бути надані  відповідні специфікації, картки рахунків, рахунки фактур, видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки, що підтверджують рух активів на рахунку платника податку.

Відсутність певної транспортної документації не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково має бути підтверджено здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

Зокрема ухвалою Вищого адміністративного суду України  від  "13" липня 2010 р. по справі   №  К-1972/10  встановлено: "…правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів, за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення. До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавством висуває лише одну умову – вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг.»

Надалі, Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 лютого 2010 року по справі К-22823/09 підтверджено наступне: "Доводи податкової інспекції про відсутність товарно-транспортних накладних, які б підтверджували транспортування палива, не спростовують наведеного висновку, оскільки за встановленими договором від 26.07.2006 року умовами поставки (EXW (склад за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. К. Лібкнехта, 11))  надати товар у розпорядження покупця в зазначений у договорі термін у пункті поставки у тому місці, яке визначене у договорі, зобов’язаний продавець.

Таким чином, зважаючи на закріплений за продавцем обов’язок поставки товару у зазначене покупцем місце, усі товарно-транспортні документи можуть бути складені лише щодо продавця, а не щодо покупця товару, а відтак відсутність у ТОВ «Аякс» згаданих накладних не може бути доказом безтоварності господарських операцій з ТОВ «Каштан-Торг»».

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вастберга таксі Актіеболаг» та Вуліч проти Швеції» суд зазначив, що «… адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

При цьому, необхідно зауважити, що необхідно дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

 

****************************************************************

 

Підстава: Акт перевірки іншого платника податків (контрагента), як основний доказ ДПІ.

 

Позиція захисту: У постанові Верховного суду України від 10.09.13 р. по справі                          № 21-237а13 передбачено наступне: «Загальне поняття акта перевірки наведено у пункті 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2010 року № 984 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за № 34/18772), згідно з яким акт – це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника  податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

У цьому випадку акт перевірки, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень законодавства, що в свою чергу відповідає встановленим правилам складання акта перевірки, не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб’єкта господарювання та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні частини першої статті 17 КАС.

За змістом частини першої статті 13 Закону № 2939-XII дії або бездіяльність службових осіб державної контрольно-ревізійної служби можуть бути оскаржені в судовому або адміністративному порядку.

Диспозиція цієї статті передбачає оскарження дій службової особи, які пов’язані з порушенням порядку проведення перевірки (ревізії), наприклад із порушенням трудового розпорядку такою особою під час проведення ревізії; дій, які полягають у перевищенні повноважень службовою особою щодо обмеження прав у можливості ознайомлення з результатами контрольного заходу, (ревізії); дій щодо проведення ревізії без установлених законом підстав та/або з порушенням чинного законодавства тощо.

Дії службової особи щодо включення до акта певних висновків не можуть бути предметом розгляду у суді, оскільки відповідно до пункту 3 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід’ємною частиною акта. Це свідчить про те, що дії, пов’язані з включенням до акта висновків, є обов’язковими, тоді як самі висновки такими не є.

Обов’язковою ознакою дій суб’єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб’єктів відповідних правовідносин і мають обов’язковий характер. Висновки, викладені у акті, не породжують обов’язкових юридичних наслідків. Водночас судження контролюючого органу про нікчемність окремих угод є висновками тільки контролюючого органу, зазначення яких в акті перевірки не суперечить чинному законодавству. Такі твердження акта можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки акта».

Фіскальні (податкові) органи, у своїй практиці перевірки платників податків з питань дотримання податкового законодавства, використовують ряд засобів та методів, на підставі або за допомогою яких, встановлюють порушення останніми вимог діючого законодавства.

У цьому матеріалі пропоную розглянути найпоширеніші з них, а також відповідну судову практику, як засіб контрзаходів щодо захисту порушених або оспорваних прав платника податку.

Підстава: Відсутність матеріально-технічної бази, виробничих ресурсів та найманих працівників  у контрагента при провадженні господарської діяльності.

Позиція захисту: Ухвалою Вищого адміністративного суду України (ВАСУ) від 04.03.2014 р. по справі  N/9991/27474/12 встановлено: «Наявність або відсутність матеріально-технічної бази у контрагента господарюючого суб'єкта не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього і не має правового значення для вирішення питання про наявність наміри сторін про реальне настання правових наслідків, обумовлених угодами, або порушення позивачем  правил оподаткування».  

Ухвала ВАСУ від 26.06.2013 р. по справі  N/9991/71450/12 передбачає: «Укладення трудового договору не є єдиним способом притягнення фізичних осіб до вчинення необхідних дій у процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника податку на податковий кредит у залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється постачання товару постачальником».

   Постанова ВАСУ від 10.01.2012 р. по справі  N/9991/81953/11 вказує: «Судами безпідставно не взято до уваги доводи Позивача про те, що він не має права витребувати у контрагента документи з метою доказування, ким саме виконувалися прийняті ним роботи, або перевіряти кількість працюючих осіб у контрагента».

 

****************************************************************

 

Підстава: Окремий недолік податкової накладної.

 

Позиція захисту: Як зазначено в Ухвалі Вищого Адміністративного Суду України від 06.10.2014 року у справі №  К/800/66564/13: «Відповідно до п. 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 21.12.2010 № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку – продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів/послуг і не скріплюється його печаткою.

Отже, підписання первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою господарською операцією».

Разом з тим, Постанова Вищого Адміністративного Суду України від 24.10.2013 р. по справі  N/800/7300/13 проголошує: «Окремий недолік податкової накладної сам по собі не може бути безумовною підставою для позбавлення податкової накладної сили звітного податкового та одночасно розрахункового документа, а отже, позбавлення покупця права на формування податкового кредиту. Таким чином... тільки відсутність податкової накладної, а не окремий її недолік, безперечно позбавляє платника податків права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат».

****************************************************************

 

Підстава: Визнання податковим органом (!!!) недійсності правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства.

Позиція захисту: У відповідності до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку, яка полягає в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків, застосуванню підлягає закон, який трактується на користь платника податку.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Відповідна правова позиція відображена у Інформаційному листі Вищого адміністративного Суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11.

В порушення вказаних вимог закону контролюючим органом без будь-яких правових підстав, по-перше, зроблено висновок про фіктивний характер діяльності контрагентів Позивача, хоча відсутні будь-які рішення Суду, якими б підтверджувався факт фіктивності вказаних підприємств, а по-друге, фактично зроблено намагання в односторонньому порядку перекласти на Позивача відповідальність за недобросовісні (на думку контролюючого органу) дії наших контрагентів.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З аналізу змісту статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та статті 20 Податкового кодексу України, вбачається, що фіскальній службі  відповідно до покладених на неї функцій та повноважень не надано право щодо встановлення фіктивності діяльності суб'єкта господарювання.

У відповідності до положень ст. 55-1 Господарського кодексу України наявність перелічених у ній ознак фіктивності діяльності підприємства може бути лише підставою для звернення до Суду для визначення фіктивного характеру діяльності підприємства.

Тобто, законом не передбачена можливість визначення контролюючою установою правочину нікчемним або фіктивним характеру діяльності підприємства в цілому під час проведення перевірки суб’єкта господарювання на підставі припущень, що відповідні господарські операції проведені з певними контрагентами було здійснено без наміру створення правових наслідків.

Згідно інформаційного листа Вищого адміністративного Суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 року  при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку.

При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Як зазначено в Ухвалі Вищого Адміністративного Суду України від 19.11.2013 року усправі №  К/800/1821/13: «Вiдповiдно до пункту 201.10 статтi 201 ПК України  податкова накладна видається платником податку, який здiйснює операцiї з постачання товарiв/послуг, на вимогу покупця та є пiдставою для нарахування сум податку, що вiдносяться до податкового кредиту. Пунктом 198.6 статтi 198 ПК України передбачено, що не вiдносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарiв/послуг, не пiдтвердженi податковими накладними або оформленi з порушенням вимог чи не пiдтвердженi митними декларацiями (iншими подiбними документами згiдно з пунктом 201.11 статтi 201 цього Кодексу).

Як встановлено судами першої та апеляцiйної iнстанцiй, Позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартiсть, сплаченi в цiнi придбаних у ТОВ «ТД «Доар» товарно-матерiальних цiнностей, на пiдставi належним чином оформлених податкових накладних.

Фактичне виконання спiрних господарських операцiй мiж ПП «Будпостач» та вказаним постачальником пiдтверджується дослiдженими судами належним чином складеними видатковими накладними, рахунками-фактурами та платiжними дорученнями.

При цьому слiд враховувати, що податкове законодавство не ставить в залежнiсть податковий облiк (стан) певного платника податку вiд iнших осiб, вiд фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, вiд перебування постачальника за юридичною адресою, а також вiд його господарських та виробничих можливостей, оскiльки питання вiднесення певних сум податку на додану вартiсть до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить вiд розрахункiв з бюджетом третiх осiб».

Крім того, на недопустимість покладення тягаря негативних наслідків від встановлення протиправності дій контрагента платника податків неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, зокрема у рішенні від 9 січня 2007 року у рішенні «Інтерсплав проти України», а також Верховний Суд України, зокрема у постанові № 21-1578 від 13.01.2009 року.

Верховний Суд України звернув увагу на те, що платник податків, за умови його необізнаності, не може нести відповідальність за недобросовісні дії свого контрагента, а тим більше перевіряти чи реальною була воля засновників даного підприємства на здійснення господарської діяльності.

Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні від 18.03.2010 року по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. При цьому у п. 23 даного рішення Європейський суд з прав людини наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Втім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко констатує правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через будь-які негаразди із його контрагентом.

Налоговые споры, податкові спори, налоговый адвокат, таможенные, фіскальні органи,  ДФС, ППР, ТТН, податкові – повідомлення рішення, обжалование налоговых уведомлений - решений, Акт налоговой проверки, ипотека, іпотека, застава, поручительство, кредит, депозит, банк, споживач, права потребителя, Закон, кодекс, постанова, пленум, проценты, пеня, штраф, доллар, гривна, Фонд гарантирования вкладов физических лиц, ФГВФО, кредитор, акцепт,  вклад,  требования, сделка, хозяйственные споры, банкротство, ликвидация, недійсний правочин, визнання недійсним, купля – продажа, право власності, собственность, судебная практика, позовна давність, обшук, обыск, слідчий суддя, прокурор, протокол, иск,  апелляционная жалоба, суд, судебный сбор, юрист, судебная защита, Адвокаты Днепропетровска, юрист Днепр, Адвокат Морозов Евгений Александрович, боржник,  валютний курс, взыскание, виконавче провадження, виконавчий збір, Европейский суд, експертна оцінка ринкової вартості нерухомого майна, забезпечення позову, заборгованість, заборона, ззадолженность, займ,  исковая давность,  исполнительное производство,  кредит, кредитор, купівля-продаж,  ликвидация,  мораторій, НБУ, нерухоме майно, неустойка, нікчемний, нововиявлені обставини, ообеспечение иска, обжалование, податкова вимога, податкове повідомлення – рішення, податкові органи, подсудность, позов, Позовна давність,  поручитель, постанова, поступка, ППР, Правочин, проценты, процессуальный срок, публичные торги, развод, раздел имущества,  рассписка, реєстраційний номер облікової картки, реконструкція предмету іпотеки, решение суда, сделка неуполномоченным лицом, скарга, скасування постанови, следователь,  слідчий, спільна сумісна власність подружжя, спор, срок, страхування, строк, стягнення, стягувач, суд, суддя, судебная практика, таможня, торги, транспортний засіб, транспортный налог, ТТН,  уступка право вимоги,  ухвала суду, ущерб,  факторинг, ФГВФО, фиктивное предпринимательство, фіскальні органи,  цінні папери, частки спадщини, шлюбний договір, штраф, юридическая консультация, юрисдикція, юрист, юстиция