11 квітня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/590/18 (ЄДРСРУ № 81081577) досліджував питання щодо наслідків розірвання договору про фінансовий лізинг.
Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувач) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Аналогічні положення містяться в ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг".
Згідно з ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" (далі - Закон) за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
У пункті 3 ч. 1 ст. 10 Закону зазначено, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом.
Частиною 3 ст. 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Крім того, п. 7 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу, лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.
(!!!) Тобто, наслідками розірвання договору про фінансовий лізинг є, як обов'язок лізингоодержувача повернути предмет лізингу, так і оплата за фактичне користування об'єктом лізингу.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
ВИСНОВОК: Ураховуючи, що умови укладеного між сторонами у справі договору про фінансовий лізинг передбачають можливість нарахування лізингодавцем плати за користування об'єктом лізингу після дострокового розірвання договору лізингу, то нарахування плати за фактичне користування об'єктом лізингу за відповідний період є правомірним.
Матеріал по темі: «Підстави недійсності договору фінансового лізингу автомобіля», «Договір фінансового лізингу автомобіля: недійсність правочину»
Теги: лізинг, договір фінансового лізингу, транспортний засіб в лізинг, автомобиль в лизинг, споживач, недійсність договору, ТЗ, несправедливі умови договору, захист прав споживачів, судовий захист, Адвокат Морозов