27 лютого 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/13340/17, адміністративне провадження №К/9901/51304/18 (ЄДРСРУ № 80126966) досліджував питання щодо особливостей встановлення пріоритету на розміщення зовнішньої реклами.
Розміщення об'єктів зовнішньої реклами врегульовано Законом України "Про рекламу", Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 та місцевим Порядком розміщення реклами.
У відповідності до статті 1, частини першої статті 16 Закону України "Про рекламу" зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.
Розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно із пунктами 2, Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 (далі - Типові правила), дозвіл - документ установленої форми, виданий розповсюджувачу зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці.
Згідно з пунктом 5 Типових правил для регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами, зокрема міська рада може утворювати відділ, управління, інший виконавчий орган або покладати відповідні функції на існуючий відділ, управління (далі - робочий орган).
До повноважень робочого органу відповідно до пункту 6 Типових правил належать, поміж іншого видача дозволу на підставі рішення виконавчого органу ради.
Для одержання дозволу заявник подає робочому органу заяву за формою згідно з додатком 1, до якої додаються: фотокартка або комп'ютерний макет місця (розміром не менш як 6 х 9 сантиметрів), на якому планується розташування рекламного засобу, та ескіз рекламного засобу з конструктивним рішенням (пункт 9 Типових правил).
Дозвільний орган протягом п'яти робочих днів з дати реєстрації заяви перевіряє місце розташування РЗ, зазначене у заяві, на предмет наявності на це місце пріоритету іншого заявника або надання на заявлене місце зареєстрованого в установленому порядку дозволу.
Після перевірки місця керівник дозвільного органу приймає рішення про встановлення за заявником пріоритету на заявлене місце або про відмову у встановленні пріоритету.
(!!!) Враховуючи зазначене, Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що прийняття відповідачем оскаржуваного наказу про встановлення позивачеві строку дії пріоритетів на місця розташування рекламних засобів, за відсутності належної перевірки місць розташування цих рекламних засобів, не є достатньою підставою для визнання протиправним та його скасування судом.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отримавши пріоритети на місця розташування рекламних засобів, у Позивача були відсутні підстави для сумніву в тому, що Відповідач не дотримався покладених на нього законодавством обов'язків та не здійснив перевірку місця розташування рекламного засобу.
Позивач мав законне очікування, що відповідними державними органами будуть вжиті заходи, які дозволять реалізувати його право, а саме отримати відповідні дозволи на розміщення рекламних засобів та розмістити їх.
Поряд з цим необхідно вказати, що отримання дозволу на розміщення зовнішньої реклами є дозвільною процедурою у розумінні статті 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», відтак, на дану процедуру поширюються норми зазначеного закону.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 826/2810/17.
Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» строк видачі документів дозвільного характеру становить 10 робочих днів, якщо інше не встановлено законом.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що перелік документів, подання яких необхідне для винесення рішення про надання дозволу або відмову у його наданні, строк розгляду заяви та доданих до неї документів, форма рішення дозвільного органу визначені Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», іншими правовими актами.
Відповідно до частини шостої статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» у разі якщо у встановлений законом строк суб'єкту господарювання не видано або не направлено документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі, то через десять робочих днів з дня закінчення встановленого строку для видачі або відмови у видачі документа дозвільного характеру суб'єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності. Копія заяви (опису прийнятих документів) з відміткою про дату їх прийняття є підтвердженням подачі заяви та документів адміністратору або дозвільному органу.
Днем видачі документа дозвільного характеру вважається останній день строку розгляду заяви дозвільним органом, передбаченого законом.
Згідно із абзацом десятим частини першої статті 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» принцип мовчазної згоди - принцип, згідно з яким суб'єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови якщо суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено.
Частиною шостою статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» передбачено, що у випадку невиконання дозвільним органом свого юридичного обов'язку (в установлений Законом строк видати документ дозвільного характеру або направити повідомлення про відмову у його видачі), тобто через свою бездіяльність, суб'єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру.
Таким чином, юридичний факт, який полягає у бездіяльності дозвільного органу, стає передумовою для виникнення правовідносин, у яких суб'єкт господарювання може застосувати принцип мовчазної згоди. Тобто, виникнення у суб'єкта господарювання права на застосування принципу мовчазної згоди настає при наявності системи таких умов: 1) суб'єктом господарювання подані всі визначені законом документи для отримання дозволу, що підтверджується копією заяви (опису прийнятих документів) з відміткою про дату їх прийняття; 2) суб'єктом господарювання документи подані за встановленою законодавством процедурою (у встановлений строк, до відповідного суб`єкта владних повноважень, у відповідній формі тощо); 3) подані суб'єктом господарювання документи відповідають вимогам законодавства; 4) закінчення строку розгляду поданих документі - 10 робочих днів від дня подання заяви; 5) відсутність/несвоєчасність відповіді суб'єкта владних повноважень по суті поданої заяви.
Таким чином, принцип мовчазної згоди може бути застосований за умови, якщо суб'єктом господарювання дотримані всі вимоги законодавства, а у суб'єкта владних повноважень відсутня альтернатива у прийнятті або не прийнятті позитивного рішення за зверненням такого суб`єкта господарювання.
ВИСНОВОК: При вирішенні питання про встановлення пріоритету на розміщення зовнішньої реклами, діючим законодавством закріплено обов'язок Робочого органу здійснити перевірку місця розташування рекламного засобу, а у разі відсутності останньої та/або наявності заперечень інших органів (власників, комунальних служб та ін.) вказане є грубим порушення прав заявника.
Матеріал по темі: «Розміщення зовнішньої реклами: вивіска-не реклама, автопричіп – реклама, оренда землі»
Теги: розміщення зовнішньої реклами, дозвіл, встановлення пріоритету, пріоритет, зовнішня реклама, мовчазна згода, застосування мовчазної згоди, судова практика, Адвокат Морозов