8 листопада 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/9729/16, адміністративне провадження №К/9901/62731/18 (ЄДРСРУ № 78159503) досліджував питання щодо особливостей видачі ліцензії на випуск та проведення лотерей.
Суд вказує, що суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності регулює Закон України "Про ліцензування видів господарської діяльності" від 02.03.2015 № 222-VIII (далі - Закон № 222), який набрав чинності 28.06.2015.
До набрання чинності Законом № 222 діяли Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей, затверджені наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства фінансів України від 12.12.2002 № 128/1037 (надалі - Ліцензійні умови), які були розроблені на виконання Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 № 1775-ІІІ, який втратив чинність на підставі Закону № 222.
ВАЖЛИВО: На теперішній час Ліцензійні умови не визнані такими, що втратили чинність. Водночас, на виконання Закону № 222 нові Ліцензійні умови відповідною постановою Кабінету Міністрів України не затверджені.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пп. 61 п.4 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого Указом Президента України від 08.04.2011 № 446/2011 Мінфін України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює ліцензування діяльності суб'єктів господарювання у випадках, передбачених законодавством. Також, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 05.08.2015 №609 "Про затвердження переліку органів ліцензування та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України", Мінфін визначено органом ліцензування господарської діяльності з випуску та проведення лотерей.
Відповідно до вимог чинного законодавства Мінфін, як орган державної влади, зобов'язаний був діяти лише у порядку, встановленому законом, а саме, отримавши заяву позивача разом з документами, подання яких до органу ліцензування передбачено законом, розглянути їх та прийняти одне з трьох передбачених законом рішень: 1) рішення про залишення заяви про отримання ліцензії без розгляду, 2) відмови у видачі ліцензії чи 3) про видачу ліцензії.
Оскільки відповідач не розглянув заяви позивача та не прийняв жодного рішення, він допустив протиправну бездіяльність. У зв'язку з наведеним, правильними є висновки судів про визнання вказаної бездіяльності протиправною.
Доводи Відповідача щодо неприйняття Урядом рішення про розмір плати за видачу ліцензії відповідно до ст. 7 Закону України "Про державні лотереї в Україні" не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, адже, як вже неодноразово було зазначено, суб'єкти господарювання не можуть бути позбавлені права на звернення до органу державної влади із заявою про видачу ліцензії та отримати її належний розгляд через незабезпечення державою впровадження певних процедур для реалізації закріпленого законом права на отримання ліцензії. Відповідач у зв'язку з неприйняттям Кабінетом Міністрів України нових ліцензійних умов та не встановлення розміру плати за ліцензії не повинен мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.
ВАЖЛИВО: Отже, відсутність ліцензійних умов, затверджених Кабінетом Міністрів України на виконання нового Закону № 222, та не встановлення розміру плати за ліцензії не звільняє відповідача від обов'язку, встановленого Конституцією України, діяти лише у встановленому законом порядку та здійснити належний розгляд заяви позивача про видачу ліцензії.
Щодо доводів Позивача про неправомірність відмови судів у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання Міністерства фінансів України прийняти рішення про видачу Позивачу ліцензії на випуск і проведення лотерей, Суд вказує наступне.
Кожному гарантується право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт неправомірних дій.
Повноваження адміністративного суду визначені у ст. 245 КАС України. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (п. 4 ч. 2);
Відповідно до ч. 4 цієї статті у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
(!!!) Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
В цій справі Позивач звернувся до Відповідача із заявою про видачу ліцензії на випуск та проведення лотерей, тобто з метою реалізації права на підприємницьку діяльність, що гарантовано Конституцією України. Порушеному праву позивача на підприємницьку діяльність, яка ліцензується, кореспондує обов'язок відповідача надати Позивачу відповідну ліцензію за умов, передбачених Законом України "Про ліцензування видів господарської діяльності".
Положеннями п. 1 ч. 2 статті 6 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" визначено чіткий алгоритм дій органу ліцензування, а саме орган ліцензування: 1) отримує заяву; 2) розглядає заяву разом з документами, подання яких до органу ліцензування передбачено законом; 3) за результатом розгляду заяви та доданих документів приймає рішення про залишення заяви про отримання ліцензії без розгляду, відмови у видачі ліцензії чи про видачу ліцензії, оформлення, переоформлення та видачу інших документів, що стосуються сфери повноважень органу ліцензування.
ВИСНОВОК: За підсумками цього рішення вбачається, наступне: 1) відсутність ліцензійних умов, не звільняє Мінфін від обов'язку здійснити розгляд заяви про видачу ліцензії; 2) Без розгляду заяви по суті підстави для зобов'язання Мінфін прийняти конкретне рішення про видачу ліцензії відсутні.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 826/9727/16 (ЄДРСРУ № 76248096).
Матеріал по темі: «Зобов’язати Мінфін видати ліцензію на проведення лотерей: позиція ВАСУ»
Теги: видати ліцензію, випуск та проведення лотерей, оскарження рішення, ліцензія, лотерея, власність, майно, охоронюваний законом інтерес, матеріальні блага, протиправні рішення, зобовязати мінфін, судова практика, Адвокат Морозов