Фіктивність контрагента «по-новому»: практика Верховного суду
Обставини фіктивності та інших недоліків правового статусу контрагентів платника податків, а так само щодо невиконання ними своїх податкових обов'язків підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами, що свідчать про нереальність господарської операції або відсутність її економічного змісту. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2011 року № 40/11.
Пізніше, а саме 20 червня 2017 року в рамках справи № 21-1807а16 судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України зроблено революційний висновок, який стосується фіктивних угод/контрагентів по ланцюгу, суть якого полягає в наступному: якщо третій контрагент по ланцюгу має ознаки фіктивності, то це жодним чином не повинно стосуватися платника податку, який здійснює господарські операції/діяльність з опосередкованим контрагентом, який, в свою чергу, має відносини далі по ланцюгу.
Разом з цим, Верховний суд категоричен….
«Амністія»
Системний та буквальний аналіз норм свідчить про те, що обвинувачення особи, що підписує первинні документи від імені підприємства контрагента, у вчиненні злочинів, пов'язаних з фіктивністю підприємства, навіть за умови застосування до такої особи амністії (звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав) виключає належність таких документів встановленим вимогам законодавства та унеможливлює прийняття їх до податкового обліку.
Суд зазначає, що амністія є звільненням від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав. директор Товариства з обмеженою відповідальністю «ХХХ», визнаний винним у вчиненні злочину, проте його звільнено від кримінальної відповідальності, даний факт унеможливлює прийняття до податкового обліку підписані ним первинні документи та податкові накладні.
Така неможливість обумовлена тим, що фіктивність створення Товариства з моменту його державної реєстрації доводить відсутність законодавчо передбаченої мети створення суб'єкта господарювання, внаслідок чого, господарські операції позивача з його контрагентом не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку (ВС від 23.01.2018 р. у справі № 2а-1870/5800/12, ЄДРСРУ № 71766569).
«Фіктивність»
Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, які встановили, що всі первинні документи контрагента позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ХХХ" є неналежними, оскільки вони підписані гр. ХХХ, який значився як засновник та директор Товариства, проте фактично ніякого відношення до вказаного підприємства не має, фінансово-господарською діяльністю не займається, адміністративно - розпорядчі функції керівника підприємства не виконує, що встановлено в межах розслідування кримінальної справи № ххх, порушеної за фактом вчинення злочинів, передбачених ч.2 ст. 205 ч.1, ч.3 ст. 358 Кримінального кодексу України.
Статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 1 грудня 2015 року м. Київ по справі №826/15034/14 (ВС від 16.01.2018 р. у справі № 2а-7075/12/2670, ЄДРСРУ № 71630425).
Наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів. (ВС від 17.01.2018 р. у справі №826/1244/13-а, №805/6031/13-а та №804/8943/13-а, ЄДРСРУ № 71692746, № 71692664 та № 71692635 відповідно).
Закінчуючи матеріал та відповідаючи на питання, яким чином платник податку може проконтролювати контрагента та отримати всю вищевказану інформацію…цитую: «На думку суду, при укладені договорів головним для суб’єкта господарювання є предмет договору, цінова політика, строки та спосіб доставки (виконання) предмету договору, розрахунки по договору (угоді), а також реєстрація постачальника як суб’єкта господарювання в органах виконавчої влади та допоміжна інформація про реєстрацію платником податку на додану вартість у органах податкової служби. Тому відповідач (ДФС) не має права наполягати на отримані додаткової інформації позивачем від його контрагента - постачальника товарів (робіт, послуг). Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами» (Одеський апеляційний адміністративний суд від 17 грудня 2015 р. у справі № 2а-6776/12/1470, ЄДРСРУ № 54682055).
Посил полягає в наступному: або дайте важель (доступ до податкових реєстрів, окрім цього «ДІЗНАЙСЯ БІЛЬШЕ ПРО СВОГО БІЗНЕС-ПАРТНЕРА») або хай функціонує принцип «добросовісного платника» та «не відповідальності за третіх осіб»…
Теги: податкові спори, налоговые споры, обжалование налоговых уведомлений решений, ППР, НУР, ДФС, фіскальні перевірки, планові перевірки, платник податку, судова практика, Адвокат Морозов