25.10.2017 р. Верховний суд України в рамках справи № 3-905гс17 досліджував питання щодо стягнення з відповідача доходів, отриманих в період безпідставного володіння майном в порядку статей 1212, 1214 ЦК України.
Фабула справи: з певного періоду законним власником орендованих приміщень став позивач - банк, а відповідач продовжував приймати від третіх осіб орендні платежі від здавання чужого майна в оренду, достеменно знаючи про реєстрацію права власності на орендоване майно за банком.
Водночас, відповідач наголошував, що Банк не вжив усіх належних заходів щодо фактичного вступу у право власності цим майном, зокрема, щодо його утримання і розпорядження, не вчинив жодних дій, спрямованих на оформлення переходу правомочностей орендодавця за договорами оренди та, відповідно, права на отримання орендних платежів, тоді як відповідач протягом цього часу продовжував реалізовувати правомочності орендодавця за договорами зі своїми контрагентами, ніс тягар витрат з утримання спірного майна та виконання інших обов’язків орендодавця вказаного майна.
Необхідно вказати, що права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно. У випадках, коли в позовах заявляються вимоги про віндикацію та реституцію, суд повинен самостійно визначати, яку вимогу по суті (а не за формою) пред’являє позивач, і, відповідно, застосувати належні норми законодавства. (Постанова ВСУ від 17.02.2016 р. у справі № 6-2407цс15).
Розглядаючи дану справу суд зазначив, що у частині четвертій статті 13 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання.
Статтею 41 Основного Закону унормовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною першою статті 316 та частиною першою статті 317 правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною третьою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають із моменту такої реєстрації.
Відповідно до частини дванадцятої статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» датою і часом державної реєстрації прав та їх обтяжень вважається дата і час реєстрації відповідної заяви.
ВАЖЛИВО: Частиною першою статті 770 ЦК України визначено, що у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов’язки наймодавця.
Частиною першою статті 1212 і пунктом 1 частини першої статті 1214 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов’язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. Із цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов’язання.
Характерною особливістю кондикційних зобов’язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов’язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов’язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов’язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред’явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, у тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов’язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Таким чином, можна дійти висновку, що кондикція – це позадоговірний зобов’язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб’єктним складом підпадає під визначення зобов’язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Відтак, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно, що мало місце і в даних правовідносинах.
Аналогічна правова позиція висловлена у Постанові Верховного суду України від 02.03.2016 р. по справі за № 6-3090цс15.
Більше того, в постанові № 3-129гс14 від 14.10.2014р. Верховний Суд України вказав на те, що наявність договірного характеру правовідносин між сторонами виключає можливість застосування до них положень ст. 1212 ЦК України.
Таким чином, якщо кошти були отримані стороною на підставі виконання зобов"язань за укладеним договором, то такі кошти вважаються набутими за наявності правової підстави, а тому не можуть бути витребувані відповідно до положень ст.1212 ЦК України як безпідставне збагачення.
Однак в даному випадку Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вказала, що оскільки підставою позову в цій справі є стягнення з відповідача доходів, отриманих в період безпідставного володіння майном в порядку статей 1212, 1214 ЦК України, то положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
ВИСНОВОК: Договори оренди нерухомого майна, укладені відповідачем з третіми особами без відповідної згоди на те іпотекодержателя –БАНКУ, є нікчемними, як наслідок, отримані Товариством за цей період суми орендної плати є доходами, одержаними відповідачем без достатньої правової підстави, та підлягають відшкодуванню законному власнику в силу частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 12 Закону України «Про іпотеку».
Теги: договір оренди, аренда, нерухоме майно, нікчемний, орендна плата, безпідставно отримані кошти, кондикційний позов, іпотека, без згоди іпотекодержателя, судова практика, Адвокат Морозов