14.09.2017р. судова палата у господарських справах Верховного Суду України в рамках справи № 3-463гс17 досліджувала питання щодо відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок.
Так, задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач самовільно, за відсутності правових підстав використовував належну позивачеві земельну ділянку у своїй господарській діяльності, отримав від незаконного використання доходи, чим завдав позивачеві шкоди, розрахунок розміру якої доведено позивачем належними доказами.
При цьому суд зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 «Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» встановлено порядок відшкодування збитків, зокрема при тимчасовому зайнятті земельних ділянок з дозволу або за згодою землекористувача. У такому разі збитки визначаються комісіями, створеними районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад або за угодою між власниками землі або землекористувачами та підприємствами, установами й організаціями. Отже, у разі самовільного зайняття земельних ділянок цей порядок не застосовується. Методика у спірних правовідносинах не застосовується з підстав, наведених у поясненнях Державної інспекції сільського господарства в Херсонській області.
ВАЖЛИВО: За висновком суду першої інстанції позивач розрахував збитки, виходячи з фактичних даних, які обґрунтував даними бухгалтерського обліку та звітності, що відповідає приписам статті 22 ЦК як упущена вигода. На положення постанови Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 «Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» позивач не посилався та на її підставі розрахунку збитків не проводив.
Однак апеляційний суд, із висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, зазначив, що розрахунок розміру збитків має здійснюватися виключно на підставі Методики. Позивач вказаних норм не дотримався, матеріали справи не містять правильного розрахунку розміру понесених збитків, отже у діях відповідача відсутні елементи складу цивільного порушення, що, в свою чергу, унеможливлює покладення на Відповідача обов’язку відшкодовувати збитки у спірних правовідносинах.
Разом із тим у справі № 12/5026/339/2012, копію постанови в якій надано для порівняння, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що доведення позивачем протиправності поведінки відповідача, яка полягає у самовільному зайнятті земельних ділянок, користувачем яких є позивач, наявність причинного зв’язку між такою поведінкою відповідача та заподіяними позивачу збитками у вигляді неодержаних доходів, вини правопорушника є підставою для задоволення позову.
У справі № 922/2838/13 суд дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення суми неодержаного прибутку у зв’язку із самовільним зайняттям відповідачем земельних ділянок, які отримано позивачем в оренду.
У справах № 904/4338/14, № 907/415/14, № 916/272/15 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що використання відповідачем земельної ділянки комунальної власності без оформлення права користування землею є підставою для стягнення на користь органу місцевого самоврядування збитків у вигляді неотриманого доходу (орендної плати).
У постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 3-383гс15 та від 07 жовтня 2015 року у справі № 3-741гс15 викладено висновок про те, що для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Висновок судів касаційної та апеляційної інстанцій про відсутність у діях відповідача складу цивільного правопорушення є необґрунтованим, оскільки товариство користувалося земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, що позбавило раду права одержати дохід у вигляді орендної плати за землю, який вона могла б отримувати, якби її право не було порушено.
У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-2588цс15 наведено правовий висновок про те, що користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів позбавляє орендодавця права одержати дохід у вигляді орендної плати за землю, який він міг би отримувати, якби його право не було порушено. Отже, у випадку неукладення договору оренди, суперфіцію або інших правочинів як правових підстав для користування земельною ділянкою з вини користувача настають правові наслідки, передбачені статтею 157 ЗК і Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284.
Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходив з наступного.
За змістом статей 15, 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до статті 22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Зазначена норма кореспондується з положеннями статей 224, 225 ГК, за змістом яких учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
ВАЖЛИВО: Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, ЗК.
Згідно зі статтею 211 ЗК за самовільне зайняття земельних ділянок громадяни та юридичні особи несуть відповідно до законодавства цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.
За змістом статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки – будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Відповідно до статті 152 ЗК держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
ВИСНОВОК: Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв’язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності. При цьому пред’явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов’язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.
Дійсно, відповідно до положень частини третьої статті 157 ЗК порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України. Проте норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлюють обов’язку позивача підтвердити свої вимоги виключно розрахунками, зробленими відповідно до Методики (частина друга статті 34 ГПК).
Матеріал по темі: «Використання земельної ділянки без правового оформлення: орендна плата»
Теги: перехід права власності на земельну ділянку, земельна ділянка, кадастровий номер земельної ділянки, присвоєння кадастрового номеру, істотна умова купівлі-продажу, цілісність об’єкту нерухомості, припинення право власності, розпорядження, відчуження нерухомості, будівля, споруди, будинок, юрист, судова практика, Адвокат Морозов