15.03.2017 р. Судова палата у господарських справах Верховного Суду України розглядаючи справу № 3-1515гс16 зважувала на вагах правосуддя сталу судову практику Європейського суду з прав людини та наявну практику Верховного суду України.
Предметом провадження було з’ясування наявності волі та ділової мети територіальної громади міста при відчуженні майна у наслідок незаконності дій міської ради.
У справі № 916/2129/15 (№ 3-604гс16) за аналогічним позовом Верховний Суд України погодився з висновком Вищого господарського суду України про задоволення позовних вимог про витребування майна у добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК і зазначив, що незаконність дій міської ради при прийнятті рішення цієї ради, на підставі якого було укладено договір купівлі-продажу, не є вираженням волі територіальної громади міста як власника спірного об’єкта нерухомості на вибуття майна із його володіння.
Між тим закон пов'язує можливість витребування майна від добросовісного набувача, однак зважаючи на положення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року та висновки рішень Європейського суду з прав людини щодо обов’язку державних органів запровадити внутрішні процедури для сприяння юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України»), щодо пропорційного втручання у право нового власника на мирне володіння своїм майном за наявності порушень з боку публічного органу і відсутності протиправної поведінки самого нового власника (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Стретч проти Сполученого Королівства»), щодо принципу «належного урядування», коли потреба виправити минулу помилку державного органу не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» та інших).
ВАЖЛИВО: Суд зазначив, що власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави (стаття 387 ЦК), та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати (частина третя статті 388 ЦК).
Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).
У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК.
У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договором права відчужувати це майно.
(!!!) Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна –відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.
Таким чином, наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Матеріал по темі: «Витребування майна, яке вибуло з володіння власника за рішенням суду»
Відповідно до приписів частини п’ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб’єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Частиною п’ятою статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є міськрада.
При цьому статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Територіальна громада міста як власник спірного об’єкта нерухомості делегує міськраді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.
ВИСНОВОК: Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.
Таким чином, здійснення міськрадою права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади.
Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 5 жовтня 2016 року у справі № 3-604гс16.
Стосовно судової практики Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Стретч проти Сполученого Королівства», «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії», «Трго проти Хорватії», «Федоренко проти України», «Беєлер проти Італії», «Онер'їлдіз проти Туреччини» «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», «Москаль проти Польщі», «Лелас проти Хорватії», «Тошкуце та інші проти Румунії», Верховний суд України чітко вказав, що висновки Європейського суду з прав людини не повинні бути для суду безумовно обов’язковими без урахування конкретних обставин справи.
Матеріал по темі: «Захист права власності: витребування майна у добросовісного набувача»
Теги: право собственности, собственник имущества, правочин, перепродажа, перепродаж, истребование имущества, витребування майна, віндикаційний позов, право власності на підставі судового рішення, добросовісний набувач, судовий захист, Адвокат Морозов