Кредитор не скористався правом на примусове стягнення…чи діє іпотека?

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону (в разі   порушення   іпотекодавцем  обов'язків,  встановлених іпотечним   договором; в разі порушення іпотекодавцем обов'язків щодо збереження чи страхування  предмета іпотеки).

22.02.2017 року вирішуючи питання про усунення розбіжностей в застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме статей 17, 49 Закону України «Про іпотеку» (підстави щодо припинення іпотеки) Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України розглядаючи справу № 6-133цс17 виробили наступну правову позицію.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

ВАЖЛИВО: припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов’язання, зіставляють із підставами для припинення права іпотеки, однак, при цьому слід ураховувати, що згідно вимог статей 526, 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частинами першою, другою статті 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому разі заставодержатель набуває право звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави.

Правовою позицією Верховного суду України у справі № 6-1685цс16 від 21.09.2016 р. передбачено, що порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, відповідно до якої у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки:

а) шляхом проведення прилюдних торгів;

б) застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

ВАЖЛИВО: За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання в межах вартості предмета іпотеки.

В свою чергу, підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких зокрема належать: 1) припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору; 2) реалізації предмета іпотеки; 3) набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; 4) визнання іпотечного договору недійсним; 5) знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Також згідно зі статтею 49 Закону України «Про іпотеку» якщо  іпотекодержатель  не  скористався  правом, передбаченим частиною  першою  цієї  статті,  за  результатами третіх прилюдних торгів,  іпотека може бути припиненою за рішенням суду.

Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 цього Закону містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.

Суд касаційної інстанції, ухвалюючи рішення про припинення іпотеки виходив з того, що кредитор не скористався своїм правом пред’явлення виконавчого листа до виконання.

Однак частиною другою статті 12 ЦК України передбачено, що нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, установлених законом.

Таким чином, якщо кредитор не скористався своїм правом на проведення стягнення за виконавчим листом та задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки в строки, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», це не є підставою для припинення іпотеки.

Окрім того, Верховний суд України вказав, що суд касаційної інстанції помилково здійснив посилання на правову позицію, висловлену в постанові Верховного Суду України від 6 липня 2016 року у справі № 6-118цс16, оскільки під час винесення зазначеної постанови Верховний Суд України керувався тим, що законодавство не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов’язаних з припиненням іпотеки оскільки іпотека за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості припиняється за фактом припинення виконанням основного зобов’язання.

У справі, яка переглядається, не встановлено факту виконання основного зобов’язання, що згідно з положеннями Закону України «Про іпотеку» є однією з підстав припинення іпотеки.

Також нагадаю, що 28.09.2016 р. Верховний суд України розглядаючи справу № 6-1680цс16 прийшов до висновку, що норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя, а також підтвердив правову позицію стосовно кількості учасників при проведені прилюдних торгів стосовно предмету іпотеки.

Теги: іпотека, ипотека, примусове стягнення, принудительное взыскание, исполнительное производство, виконавче провадження, підстави припинення іпотеки, прекращение іпотеки, судебная практика, Верховний суд, Адвокат Морозов