Перед усім необхідно вказати, що 29 червня 2016 року у справі № 6-1188цс16 (№ в ЄДРСРУ 58736523) Верховний суд України висловився стосовно стягнення заборгованості, в тому числі пені та штрафів у кредитно – фінансових спорах, яке можливе лише в межах строків позовної давності.
Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Разом з цим, положення частини п’ятої статті 261 ЦК України застосовуються до вимог про зобов’язання сторін (щодо виконання правочину), а не до вимог про недійсність правочину (!!!), тобто діє так званий принцип направленості щодо застосування строків позовної давності (Постанова ВСУ від 03.02.2016 року по справі № 6-75цс15 (№ в ЄДРСРУ 55609690).
Відповідно до Правової позиції Верховного суду України у справі № 6-116цс13 (№ в ЄДРСРУ 35667396) початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.
Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.
Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу (Постанова ВСУ від 30.09.2015 року по справі № 6-154цс15 (№ в ЄДРСРУ 51998200).
Тобто, у зв’язку з порушенням графіку платежів за кредитним договором, умови якого передбачають дострокове повернення споживачем коштів в разі прострочення зобов’язання, термін повернення кредиту змінюється, і саме з цього моменту починається відлік строків позовної давності.
Так, 02.11.2016 року Верховний суд України у справі № 6-1174цс16 вказав, що у разі узгодження між сторонами кредитно – фінансових послуг зміни строку виконання основного зобов’язання (дострокового погашення кредитного договору у разі наявної заборгованості), то усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, і позивач повинен звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права протягом трьох років саме від цієї дати.
Необхідно пам’ятати, що згідно правовою позицією Верховного суду України від 09.11.2016 р. у справі № 6-1457цс16 перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
ВАЖЛИВО: До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
При цьому якщо виконання зобов’язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Суди повинні дослідити графік погашення кредитної заборгованості та встановити чи передбачають умови кредитного договору виконання зобов’язання частинами або у вигляді періодичних платежів, і у випадку вчинення боржником оплати чергового платежу, чи не свідчить така дія про визнання лише певної частини боргу, а відтак така дія не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Окремо необхідно вказати на Постанову ВСУ від 09.11.2016 року по справі № 6-1457цс16, яка передбачає, що вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.
Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов’язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об’єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини(зазначений висновок був сформований ще в Постанові Верховного суду України від 29 жовтня 2014 р. у справі № 6-152цс14(№ в ЄДРСРУ 41384789).
Однак, Верховний суд України 16.11.2016 р. у справі за № 6-2469цс16 зробив дуже цікавий правовий висновок посилаючись на практику Європейського суду з прав людини.
Зокрема суд вказав, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
ВАЖЛИВО: Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Суд констатує, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
ВИСНОВОК: Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов’язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Однак цей принцип не новий… так вищевказаною Постановою Верховного суду України від 03.02.2016 року по справі № 6-75цс15 (№ в ЄДРСРУ 55609690) передбачено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Таким чином, в кожному конкретному випадку підлягають застосуванню ті чи інші норми права, які разом з відповідною судовою практикою, дають можливість досягти відповідний результат на який розраховує споживач кредитно – фінансових (кредит, депозит, банківський рахунок, тощо) послуг та захиститися від необґрунтованих нападок з боку банківських установ.
Теги: кредит, депозит, позовна давність, обчислення, переривання строку, проценты, відсотки, пеня, штраф, кредитный договор, исковая давность, недействительная сделка, гривна, доллар США, ипотека, залог, суд, иски, защита, права потребителя, споживач, судебный сбор, юрист, адвокат, Морозов Евгений