З першу необхідно вказати, що відповідно до пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 ПК України бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення ПДВ на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування ПДВ за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.
Алгоритм дій платника податку та державних органів щодо відшкодування з Державного бюджету України (бюджетного відшкодування) ПДВ визначено ст. 200 ПК України, а також Порядком взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженим Кабінетом Міністрів України постановою від 17.01.2011 року № 39 (далі - Порядок).
Пунктом 200.7 статті 200 ПК України передбачено, що платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
ВАЖЛИВО: Протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних (п. 200.10 ст. 200 ПК України).
Згідно з п. 200.12 ст. 200 ПК України контролюючий орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
Пунктом 6 Порядку встановлено, що у разі коли за результатами проведення перевірок платника податку з урахуванням вимог ст.ст. 73 і 83 ПК України підтверджено достовірність нарахованої суми бюджетного відшкодування ПДВ, орган державної податкової служби складає висновок про суми відшкодування ПДВ (далі - висновок), у якому зазначає суму, що підлягає відшкодуванню з державного бюджету.
ВАЖЛИВО: Протягом трьох робочих днів після закінчення камеральної перевірки податкової декларації платника податку, який має право на автоматичне бюджетне відшкодування ПДВ, та п'яти робочих днів після закінчення перевірки платника податку, який не має права на автоматичне відшкодування ПДВ, - подає такий висновок органові державної казначейської служби (пункт 7 Порядку).
За правилами п. 200.13 ст. 200 ПК України та п. 9 Порядку на підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.
Проте на практиці не все так гладко, часто-гуто контролюючий (фіскальний) орган, навіть після проведення перевірки платника податку, «забуває» подати висновок із зазначенням відповідної суми ПДВ, що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь останнього, до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, як того вимагає п. 200.14 ст. 200 ПК України.
Виходячи з зазначеного вище, для захисту своїх майнових інтересів платник податку вимушений звертатися до суду…
…але тут починається найцікавіше!
Верховний суд України та деякі колегії Вищого адміністративного суду України вважають, що бюджетне відшкодування ПДВ здійснюється органом державного казначейства з дотриманням процедури та на умовах, встановлених ст. 200 ПК України та Порядком, на підставі податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації, у п'ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку, але цей порядок не передбачає бюджетне відшкодування ПДВ у спосіб судового стягнення.
Відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості.
ВАЖЛИВО: Отже, судова вимога платника податку про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ не є правильним способом захисту його прав (Постанова Вищого адміністративного суду України від 06 жовтня 2016 р. по справі № К/800/40162/15, Реєстраційний № 61913215).
Тому в цьому випадку правильним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача до виконання покладених на нього законом і підзаконними актами обов'язків щодо надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 15.09.2015 року № 21-881а15-2 та від 02.12.2015 року № 21-2650а15-2.
Однак, при такого роду судових спорах необхідно пам’ятати, що колегія Вищого адміністративного суду, приймаючи Ухвалу від 04.02.2016 року по справі № К/800/44985/15 (Реєстраційний № 55661009), зробила «революційний крок» відступивши від судової практики Верховного суду України і прийняла рішення на користь платника податку, вказавши при цьому наступне: «Платник податку має право на одержання бюджетної заборгованості, а ефективним способом захисту порушених прав є стягнення з бюджету відповідних коштів».
В обґрунтування зазначеного ВАСУ вказав наступне: «Частиною другою статті 162 КАС передбачено, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення».
Крім цього, суд зауважив, що п. 200.23 статті 200 Податкового Кодексу передбачено, що суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. Таким чином, після закінчення установлених чинним законодавством строків для адміністративної процедури перевірки наявності у платника права на бюджетне відшкодування у результаті не вчинення компетентними органами належних дій невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість.
Наведений юридичний факт, у свою чергу, зумовлює виникнення фінансових правовідносин між боржником в особі держави та кредитором – платником податків, права якого порушені саме внаслідок несплати йому відповідної суми.
Колегія суддів також зазначила, що надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Більше того, Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.04.2016 року по справі № 2а/2370/1721/11 Реєстраційний № 57003064) було підтверджено вищевказану судову позицію, яка захищає права та інтереси саме платника податку.
Відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Однак у справі, що переглядається, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне у порядку абзацу другого частини першої цієї ж статті Кодексу адміністративного судочинства України відступити від викладеної правової позиції Верховного Суду України з наступних мотивів.
ВАЖЛИВО: після закінчення установлених чинним законодавством строків для адміністративної процедури перевірки наявності у платника права на бюджетне відшкодування у результаті не вчинення компетентними органами належних дій невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість.
Наведений юридичний факт, у свою чергу, зумовлює виникнення фінансових правовідносин між боржником в особі держави та кредитором - платником податків, права якого порушені саме внаслідок несплати йому відповідної суми.
Слід також зазначити, що з моменту виникнення у платника бюджетної заборгованості настає й протиправна бездіяльність податкового органу як суб'єкта владних повноважень, що утворює матеріально-правовий аспект порушеного права платника і наслідки якої підлягають усуненню в судовому порядку.
Частиною другою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. У такому разі не відбувається перебирання непритаманних суду повноважень державного органу (за відсутності обставин для застосування дискреції), а здійснюється виконання судом власної компетенції з відновлення порушеного права.
При цьому, відсутність у Порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2011 р. № 39, (на який послався Верховний Суд України на обґрунтування своєї позиції) прописаного механізму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у спосіб судового стягнення не є достатнім підґрунтям для висновку про відсутність даного способу захисту у національній правовій системі взагалі.
До того ж, цей Порядок визначає механізм взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість та не регулює питання погашення простроченої заборгованості з відшкодування податку на додану вартість.
Частиною першою статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
В силу частини четвертої статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За таких обставин та з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, правової позиції викладеної в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 04.02.2016 р. у справі № К/800/44985/15, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог платника податку та стягнення в судовому порядку на користь останнього бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Аналогічні позиції: Ухвала ВАСУ від 02.03.2016 року по справі № 820/19449/14 (№ в ЄДРСРУ 56220781), Ухвала ВАСУ від 02.03.2016 року по справі № 820/19449/14 (№ в ЄДРСРУ 56220688), Ухвала ВАСУ від 02.03.2016 року по справі № 2а/0570/13834/12 (№ в ЄДРСРУ 56220775), Ухвала ВАСУ від 04.02.2016 року по справі № 806/2256/15 (№ в ЄДРСРУ 55661009).
P.s. Якщо заявляти позовну вимогу: «про зобов'язання фіскального органу ... надання держказначейству висновку», то є підстави, що рішення буде скасовано на підставі позиції ВАСУ від Ухвала ВАСУ від 06.04.2016 року по справі № 2а/2370/1721/11 (№ в ЄДРСРУ 57003064), а якщо заявити вимогу: «про стягнення суми», то є ризик скасування всіх рішень на підставі позиції ВСУ викладеної у Постанові від 07.06.2016 року по справі № 806/2256/15 (№ в ЄДРСРУ 58976421), якою скасовано Ухвалу ВАСУ від 04.02.2016 року по справі № К/800/44985/15 (Реєстраційний № 55661009).
Таким чином, найкраще заявляти сукупні вимоги: 1) «Визнання бездіяльності контролюючого органу, відносно не надання держказначейству висновку неправомірною»; 2) «зобов'язання фіскального органу надати держказначейству висновок» 3) «Стягнення заборгованості в судовому порядку».
Вищевказані вимоги п. 2 і п. 3 хоч і є взаємовиключні, однак доцільність цього кроку потрібно доводити неоднозначною судовою практикою ВАСУ та ВСУ ґрунтуючись при цьому на практиці ЄСПЛ («ефективний спосіб захисту»), адже мета судового процесу отримати відшкодування і продовжувати займатися бізнесом, а не судитися довгі роки ...
Теги: ПДВ, НДС, стягнення, повернення, висновок про суму відшкодування, камеральна перевірка, возврат НДС, бюджетне відшкодування, податок на додану вартість, податковий орган, фіскальний, орган державного казначейства, стягнення в судовому порядку, взыскание в суд, судебная защита, Адвокат Морозов