18 жовтня 2022 року Вищий антикорупційний суд в рамках справи № 991/2396/22, провадження 2/991/3/22 (ЄДРСРУ № 106949017) досліджував питання щодо цивільної конфіскації або визнання активів необґрунтованими.
Щодо набуття активів в один із способів, передбачених п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України
У відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України під «набуттям активів» слід розуміти набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність, а також набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними. Тобто мова йде про прямий (безпосередній) або опосередкований (через інших осіб) спосіб набуття активів.
У питанні опосередкованого способу набуття активів нормативна конструкція має альтернативний характер - доведенню підлягає один із передбачених фактів:
✓набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
✓особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.
Термін «за дорученням», використаний у п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України, відмінний від визначених цивільним законодавством відносин довірителя і повіреного. Для визнання наявності певної домовленості учасників на здійснення відповідних дій (зокрема, набуття активу за дорученням) може бути достатнім встановлення наміру особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, погодити (скоординувати) поведінку набувача активу для подальшого його набуття у власне користування або вирішення долі активу. При оцінці факту набуття активів за дорученням у справах про визнання активів необґрунтованими слід брати до увагу саму ідею і природу відповідного провадження - держава через заявлений позов презюмує, що суб'єкт декларування в порушення свого обов'язку дотримання прозорості статків набуває активи через третіх осіб. Відповідно, очікувати або вимагати наявності в матеріалах таких проваджень доручень, оформлених відповідно до вимог цивільного законодавства, абсурдно з огляду на те, що цей суб'єкт намагається приховати набуття цих активів (через це, в тому числі, користується «послугами» третіх осіб на їх придбання). За таких обставин вчинення дії «за дорученням» у розумінні п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України може бути встановлене із сукупності вторинних ознак, які дозволяють дійти висновку, що третя особа діяла в інтересах суб'єкта декларування.
Інша умова опосередкованого набуття активу третьою особою являє собою складну конструкцію «можливість прямо чи опосередковано вчиняти щодо активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження» особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Оскільки процедура визнання активів необґрунтованими за цією умовою базується на презумпції, що зареєстроване право власності на третю особу є формальним, а фактичним власником є відповідний суб'єкт декларування, не можна вимагати підтвердження здійснення ним права розпорядження в класичному розумінні.
Доповненням цієї тези може бути і той факт, що на законодавчому рівні відсутня дефініція «права розпорядження» як однієї із правомочностей права власності. У теорії право розпорядження - можливість самостійно вирішувати юридичну й фактичну долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану чи призначення тощо (наприклад продати, подарувати, передати за заповітом майно).
При регламентації інституту цивільної конфіскації мова йде не про право розпорядження як таке, а про тотожність йому вчинюваних по відношенню до активу дій, які можуть вчинятися як прямо, так і опосередковано (в тому числі як створення умов для набуття, так і саме набуття активу - через третю особу з подальшим оформленням на себе або членів своєї сім'ї або без такого, можливістю визначити долю активу). Також слід підкреслити, що для встановлення за цим критерієм умови набуття активів у власність третьою особою в інтересах відповідача не має значення, чи здійснював він щодо активу відповідні дії, важливим є встановлення самої можливості їх вчинення. У справах про визнання необґрунтованими активів суд також повинен встановити, чи може (або міг) суб'єкт декларування контролювати певне майно через неформалізоване право розпорядження ним шляхом фактичної можливості визначення долі цього майна як безпосередньо, так і через третіх осіб, на яких оформлено відповідне право власності.
Можливість суб'єкта декларування прямо чи опосередковано вчиняти щодо активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження, охоплює значне коло факторів:
-користування активом, у тому числі без оформлення правових відносин між власником та суб'єктом декларування;
-систематичність, тривалість, спосіб, обсяг та зміст користування активом суб'єктом декларування (при чому таке користування не обов'язково має бути постійним або безперервним);
-наявність між власником та суб'єктом декларування родинних, дружніх або інших зв'язків, відносин підпорядкування тощо;
-набуття активу номінальним власником на підставі правочину, в якому задіяна повірена особа, що діє формально за дорученням від первісного власника та яка одночасно пов'язана із суб'єктом декларування в інтересах якої набувається актив;
-фінансова спроможність третьої особи самостійно набути актив у власність;
-створення суб'єктом декларування умов для набуття активів третьою особою;
-здійснення суб'єктом декларування та/або власником за його дорученням витрат, пов'язаних з утриманням активу;
-здійснення суб'єктом декларування та/або власником за його дорученням правочинів, пов'язаних з ефективним використанням активу;
-поліпшення властивостей активу або підлаштування умов його використання під власні потреби;
-можливість суб'єкта декларування визначати користування активом іншими особами (наприклад, членами своєї сім'ї);
-можливість суб'єкта декларування відмовитися від активу;
-можливість суб'єкта декларування впливати на долю активу, в тому числі шляхом надання відповідного доручення власнику тощо.
Щодо відповідності об'єктів ознакам активу у розумінні ч. 2 ст. 290 ЦПК України в контексті різниці між їх вартістю і законними доходами особи
Відповідно до ч. 2 ст. 290 ЦПК України позов пред'являється щодо активів, набутих після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п'ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену статтею 368-5 Кримінального кодексу України. У розумінні інституту цивільної конфіскації діапазон, в межах якого визначається різниця із законними доходами, має становити від 1 300 000,00 грн (2600 грн * 500) до 8 063 250,00 грн (щодо активів набутих з 1 січня 2022 року прожитковий мінімум для працездатної особи з розрахунку на місяць складає 2481 грн., тому у 2022 році для кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень застосовується неоподатковуваний мінімум в розмірі 1240,50 грн (2481 грн × 50% х 6500).
За приписами абз. 2 ч. 2 ст. 81 ЦПК України у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави прокурор, крім фактичних даних, які підтверджують зв'язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування зобов'язаний навести у позові їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної частиною другою статті 290 цього Кодексу різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. Для визначення вартості активів застосовується вартість їх набуття, а у разі їх набуття безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, мінімальна ринкова вартість таких або аналогічних активів на дату набуття (ч. 3 ст. 290 ЦПК України).
У свою чергу, відповідно до п. 5 ч. 8 ст. 290 ЦПК України термін «законні доходи» означає доходи, правомірно отримані особою із законних джерел, зокрема джерел, визначених пунктами 7 і 8 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції», а саме:
-отримані доходи суб'єкта декларування або членів його сім'ї, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки та інші доходи;
-наявні у суб'єкта декларування або членів його сім'ї грошові активи, у тому числі готівкові кошти, кошти, розміщені на банківських рахунках або які зберігаються у банку, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, кошти, позичені третім особам, а також активи у дорогоцінних (банківських) металах.
Отже, визначення різниці між вартістю активів і законними доходами особи (і відповідно необґрунтованість активів) відбувається за такою формулою:
Р = ЗД (ОД+НГА) - ВА,
де
Р - різниця між вартістю активів і законними доходами особи
ЗД - законні доходи
ОД - отримані суб'єктом декларування та членами його сім'ї доходи
НГА - наявні у суб'єкта декларування та членів його сім'ї грошові активи
ВА - вартість активу, щодо якого заявлений позов.
Примітка: при розрахунку різниці використовуються відомості про грошові активи за останньою поданою декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, яка передувала року набуття активів, а також відомості про доходи у відповідному році, коли був набутий актив або створені умови його набуття.
Для встановлення різниці передбаченої ч. 2 ст. 81 ЦПК України, необхідно відняти вартість активів від законних доходів особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Матеріал по темі: «Цивільна конфіскація необґрунтованих активів (ч. 2)»
Теги: способи набуття, право розпорядження активом, різниця між його вартістю, законними доходами, конфіскація незаконних активів, уповноважена особа, держслужбовець, державні функції, набуття активів, актив, цивільна конфіскація, прокурор, конфіскація майна, необґрунтовані активи, спеціалізована прокуратура, назк, презумпція необґрунтованості активів, будинок, земля, арешт коштів, судова практика, Вищий антикорупційний суд, Адвокат Морозов