Згідно інформаційних даних інтернет ресурсу «Єдиний державний реєстр судових рішень» вбачається, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ відмовляє у відкритті касаційного провадження стосовно оскарження ухвал суду щодо поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання посилаючись при цьому на Постанову Верховного суду України № 6-1482цс15 від 11 листопада 2015 р., де зазначена відповідна «правова позиція» (наприклад, Ухвала ВССУ від 27.07.2016 р у справі № 382/2110/15-ц ) і не приймає до уваги Постанову Верховного суду України № 6-599цс16 від 13.04.2016 р. де вказаний «правовий висновок».
Так в чому полягає відмінність «висновку» від «позиції» (!!!) та чим і на підставі якої норми права повинен керуватися суд – пропоную розглянути в цьому матеріалі.
Об’єкти дослідження: Постанови Верховного суду України № 6-1482цс15 від 11 листопада 2015 р. та №6-599цс16 від 13.04.2016 р. «Про поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання»:
1. ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі № 6-1482цс15: «Аналіз положень ЦПК України, зокрема, статті 324 цього Кодексу, дає можливість дійти висновку про те, що ухвали суду першої інстанції щодо поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання після їх перегляду в апеляційному порядку касаційному оскарженню не підлягають».
Обґрунтування:
Ухвала суду щодо поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання може бути оскаржена в апеляційному порядку (п. 19 ч. 1 ст. 293 ЦПК України).
Водночас стаття 324 ЦПК України містить норму, яка визначає перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені у касаційному порядку після їх перегляду в апеляційному порядку.
Оскарження ухвал суду першої інстанції щодо поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, після їх перегляду в апеляційному суді, у статті 324 ЦПК України, яка є спеціальною нормою процесуального права, що регламентує право касаційного оскарження судових рішень у касаційному порядку, не передбачено.
2. ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК у справі № 6-599цс16: «Виконавче провадження згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» є завершальною стадією судового провадження.
З огляду на зазначене ухвала суду про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є перепоною в завершенні судового провадження, оскільки така ухвала унеможливлює виконання судового рішення про задоволення вимог кредитора, тому перешкоджає подальшому розгляду та провадженню у справі».
Обґрунтування:
Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах касаційної інстанції.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Порядок та підстави касаційного оскарження судових рішень врегульовано у главі 2 розділу V ЦПК України.
Законодавець у частині першій статті 324 ЦПК України як об’єкти касаційного оскарження закріпив:
1) рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду;
2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1, 3, 4, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 31–33 частини першої статті 293 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право на виконання рішення, яке виніс суд, є невід’ємною частиною «права на суд», а ефективний захист сторони у справі, а отже, і відновлення справедливості, передбачає зобов’язання адміністративних органів виконувати рішення (наприклад, пункт 40 рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції»).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.
З огляду на зазначене ухвала суду про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є перепоною в завершенні судового провадження.
Разом з цим, згідно ч.1 та ч. 3 ст. 360-7 ЦПК України висновокВерховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення, підлягають опублікуванню на офіційному веб-сайті Верховного Суду Українине пізніш як через п'ятнадцять днів з дня їх прийняття.
Отже існує три умови, щоб рішення та висновки ВСУ прийняли статус обов’язкових:
- Це повинен бути ВИСНОВОК, а не ПОЗИЦІЯ Верховного Суду України щодо застосування норми права;
- ВИСНОВОК повинен бути прийнятий за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 ЦПК України;
- Постанова ВСУ повинна бути опублікована на офіційному сайті.
Тепер, звернемося до мотивувальної частини досліджуємих судових рішень:
- Постанова Верховного суду України у справі № 6-1482цс15 від 11 листопада 2015 р. де зазначена правова «ПОЗИЦІЯ», тобто лише у даній справі:
«Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися».
- Постанова Верховного суду України у справі № 6-599цс16 від 13.04.2016 р. де зроблений правовий «ВИСНОВОК» :
«Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «Укрсоцбанк» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.
За положеннями пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.
Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу».
Висновок:
З урахуванням зазначеного вбачається, що Постанова Верховного суду України у справі № 6-599цс16 від 13.04.2016 р. де зроблений правовий «ВИСНОВОК», відповідає всім критеріям визначеним у ст. 360-7 ЦПК України і є обов’язковою для виконання всіма гілками влади та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, в той час, як посилання суду касаційної інстанції на Постанову Верховного суду України у справі № 6-1482цс15 від 11 листопада 2015 р., де зазначена лише «правова позиція», є безпідставним, оскільки дана постанова, згідно з нормами цивільно – процесуального закону, має лише «рекомендаційний характер» та відображає суть відносин у конкретно – визначеній судовій справі.
P.s. не потрібно також забувати, що суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів (ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України).
Теги:суд, исполнительное производство, кассационное обжалование, исполнительный лист, возобновление процессуальных сроков, правовое обоснование, жалоба, заявление, юрист, судебная защита, Адвокат, Морозов Евгений