28 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №903/781/21 (ЄДРСРУ № 105493740) досліджував питання щодо умов стягнення гонорару успіху за надані адвокатські послуги.
Слід відмітити, що висновки Верховного Суду щодо законності «гонорару успіху», викладені у постановах:
- від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (щодо законності «гонорару успіху», застосування статей 627, 632, 903 Цивільного кодексу України, статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність"),
- від 25 листопада 2020 року у справі № 754/3571/16-ц (щодо законності «гонорару успіху», застосування статей 627, 632, 903 Цивільного кодексу України, статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність"),
- від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (щодо презумпції правомірності правочину, застосування статті 204 Цивільного кодексу України),
- від 04 листопада 2020 року у справі № 463/4901/16-ц (щодо законності «гонорару успіху», застосування статей 627, 632, 903 Цивільного кодексу України, статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").
Разом з тим, 25 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 903/868/21 (ЄДРСРУ № 105435894) досліджуючи вищевказане питання вказав.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону про адвокатуру договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права (ч.3 ст.27 Закону про адвокатуру).
Верховний Суд неодноразово зазначав, що договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг та на нього поширює своє регулювання гл.63 ЦК (постанови Верховного Суду від 03.02.2022 у справі №910/17183/20, від 21.06.2022 у справі №904/2925/18, від 30.06.2022 у справі №915/517/21 тощо).
Стаття 903 ЦК передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Вимоги щодо оплати послуг за договором про надання правової допомоги передбачені, зокрема, ст.30 Закону про адвокатуру, у ч.1 якої зазначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (ч.2 ст.30 Закону про адвокатуру).
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.3 ст.30 зазначеного Закону).
Аналогічні положення містяться і у ст.28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 2017 року 09.06.2017 (далі - Правила адвокатської етики).
Відповідно до ч.3 ст.28 Правил адвокатської етики розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та / або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Не погодження клієнтом та / або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката (ч.4 ст.28 Правил адвокатської етики).
Адвокат, який надає безоплатну правову допомогу, отримує винагороду виключно за рахунок держави у порядку та розмірах, встановлених законодавством (ч.6 ст.28 Правил адвокатської етики).
(!!!) З наведеного вбачається, що договір про надання правової допомоги, як і будь-який договір про надання послуг, може бути оплатним або безоплатним.
Верховний Суд погоджується що передбачена між сторонами у справі договору винагорода є додатковою винагородою адвоката, платою за досягнутий адвокатом результат, та є за своєю суттю так званим «гонораром успіху», нарахування та сплата якого залежать від настання певної події.
Чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як гонорар успіху, проте Верховний Суд враховує те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Разом з цим Верховний Суд вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій, що передбачена сторонами договору додаткова винагорода не є ціною договору з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом частин першої та четвертої статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорів встановлюється за домовленістю сторін.
Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Відповідно до частин першої та другої статті 189 Господарського кодексу України ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.
Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.
Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що важливою умовою відплатних договорів є ціна, яка є істотною умовою відплатного договору.
У випадку, коли ціна є істотною умовою договору, вона має бути обов`язково встановлена ним. Проте невизначеність ціни у відплатному договору не звільняє покупця (замовника) від обов`язку оплатити прийнятий ним товар (роботи, послуги).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та статті 28 Правил адвокатської етики гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
ВАЖЛИВО: Отже ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару.
Відповідно до тлумачного словника української мови слово «винагорода» вживається у такому значенні: те, що є платою за працю, нагородою за які-небудь заслуги. Слово «гонорар» є синонімом слова «винагорода». (Словник української мови: в 11 тт./ АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. - К.: Наукова думка, 1970 - 1980. - Т.1. - с. 438; Словарь української мови: в 4-х тт./За ред. Б. Грінченка. - К., 1907 - 1909. - Т.1. - с. 172).
При цьому Верховний Суд зазначає про те, що Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Правила адвокатської етики надають визначення поняття «гонорар» без поділу цього поняття на види. Зокрема норми зазначених закону та Правил не передбачають такі різновиди винагороди (гонорару) як основний, додатковий чи «гонорар успіху», що свідчить про те, що поняття «гонорар», яке міститься у зазначених нормативно-правових актах, є загальним, під яким розуміється як основна, так і додаткова винагороди.
З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що погоджений сторонами у договорі про надання правової допомоги розмір гонорару загалом (як основний так і додатковий) є за своєю суттю погодженою сторонами ціною договору в розумінні статей 632, 903 Цивільного кодексу України, статті 189 Господарського кодексу України, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства гонорар безвідносно до його виду (основний, додатковий (гонорар успіху)) є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту, тобто є платою за виконану роботу / надані послуги.
Верховний Суд зазначає про те, що «гонорар успіху», погоджений сторонами у договорі під відкладальною умовою (у разі досягнення результату: зменшення судом заявленої до стягнення з Клієнта у межах справи суми заборгованості та набрання судовим рішенням у зазначеній справі законної сили), є складовою частиною гонорару адвоката. Зазначене узгоджується і з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у пункті 5.46. постанови від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, відповідно до якого відповідна сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою (прим.: гонорар успіху), є складовою частиною гонорару адвоката.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Отже статті 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18).
Відповідно до вимог чинного законодавства адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
При цьому Верховний Суд зазначає про те, що визначення сторонами у договорі про надання правової допомоги порядку обчислення гонорару у відсотковому відношенні до певної грошової суми (у даному випадку - від розміру суми, на яку судом у справі буде зменшена заявлена до стягнення з відповідача сума заборгованості, тобто від розміру досягнутого адвокатом результату наданих послуг у справі з майновими вимогам) відповідає такій формі обчислення гонорару як фіксований розмір. При такому порядку обчислення гонорару фактична кількість витраченого адвокатом часу на надання послуг клієнту не має значення, а у підсумку визначається саме чітка фіксована грошова сума.
ВИСНОВОК: Обставина того, що обчислення гонорару успіху пов`язане з настанням певної події є обґрунтованою та логічною в силу самої суті гонорару успіху, можливість обчислення якого залежить виключно від певних подій - досягнутих адвокатом та обумовлених в договорі результатів при наданні послуг правової допомоги.
З огляду на викладене Верховний Суд вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що визначений у договорі «гонорар успіху» за формою його обчислення не є фіксованим розміром та не відповідає вимогам чинного законодавства.
Матеріал по темі: «Визначення форми гонорару адвоката у твердій (фіксованій) сумі»