23 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 914/2265/20 (ЄДРСРУ № 104896222) досліджував питання щодо особливостей поновлення строків на оскарження постанов ВДВС: суб’єктний критерій.
Так, під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ господарського суду, слід дотримуватися відповідних положень Господарського процесуального кодексу України, вміщених у розділі VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень», зокрема, щодо права на звернення зі скаргою у строк десять календарних днів, визначений пунктом «а» частини першої статті 341 цього Кодексу (такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.09.2019 у справі № 920/149/18 (провадження № 12-297гс18).
Отже дотримання строку звернення скаржника зі скаргою є однією з умов реалізації права на оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення.
Порядок примусового виконання судових рішень і рішень інших органів, зокрема врегульовано Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно із статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 5 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад справедливості, неупередженості та об`єктивності.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»).
Положеннями статті 18 вказаного Закону визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника (виконавця), а тому не може свідчити про неправомірність його дій (близькі за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі N 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
За відсутності в матеріалах справи підтвердження наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку суд вважає, що факт неотримання скаржником поштової кореспонденції, яка повернулася до державної виконавчої служби у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і не звернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення (подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).
Більше того, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 04.02.2022 у справі № 925/308/13-г зазначила, що за порівняльного аналізу змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться у положеннях статті 341 Господарського процесуального кодексу України, суд доходить висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо. У цьому висновку Суд враховує, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності. Отже, під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб`єкта, закріпленого у частині першій статті 341 Господарського процесуального кодексу України, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження тощо). У висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, що є сталою та послідовною судовою практикою, суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постановах від 14.08.2019 у справі № 910/7221/17, від 12.01.2021 у справі № 910/8794/17, від 12.10.2021 у справі № 918/333/13-г.
Втім, не все так однозначно….
07 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 918/539/16 (ЄДРСРУ № 105127784) за подібних обставин вказав наступне.
Разом з тим, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 04.02.2022 у справі № 925/308/13-г вказала, що позивач у цій справі не порушував питання про поновлення процесуального строку для звернення зі скаргою у виконавчому провадженні за правилами частини другої статті 341 Господарського процесуального кодексу України.
В даній справі, на обґрунтування пропуску десятиденного строку прокурор зазначив, що про закінчення виконавчого провадження стало відомо тільки у ході ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, що підтверджується довідкою за результатами ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження підписаною начальником ВДВС та прокурором!!!
Суд зазначає, що поновлення пропущеного строку для подання скарги відбувається виходячи із поважності причин його пропуску. Поважними визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій.
Отже, вирішуючи це питання, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку, і в залежності від встановленого - вирішити питання про поновлення або відмову у поновленні цього строку.
Верховний Суд дійшов висновку, що за відсутності обов`язку у сторін виконавчого провадження відстежувати автоматизовану систему виконавчого провадження та за відсутності доказів направлення приватним виконавцем постанови про вчинення дії у виконавчому провадженні (документа виконавчого провадження), є передчасними висновки судів попередніх інстанцій про неповажність наведених скаржником причин пропуску відповідного процесуального строку та про залишення скарги без розгляду.
Зі змісту статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що постанова про закінчення виконавчого провадження надсилається адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром.
Між тим, положення Правил та Регламенту (в редакції станом на дату винесення постанови) передбачають, що на виконання приписів частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження», пункту 8 розділу ІІІ Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 07.06.2017 № 1829/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 08.06.2017 за № 699/30567 та пункту 5 розділу IV Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 05.08.2016 № 2432/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.08.2016 за № 1126/29256, а саме щодо відправки відповідальною особою органу державної виконавчої служби постанови про закінчення виконавчого провадження протягом 24 годин з моменту формування журналу реєстрації вихідної кореспонденції мають бути надані відомості про поштові відправлення, оформлені працівником органу поштового зв`язку з проставленням підпису останнього та відбитком календарного штемпеля, які повернуті відправнику.
Тому, наданий ВДВС витяг з журналу реєстрації вихідної кореспонденції, не спростовує твердження прокурора про неотримання прокурором примірника постанови про закінчення виконавчого провадження, а отже відсутність доказів направлення ВДВС постанови про закінчення виконавчого провадження свідчить про порушення прав останнього бути обізнаним про хід виконавчого провадження та на здійснення своєчасних процесуальних заходів для запобігання порушенню її прав та охоронюваних законом інтересів.
ВИСНОВОК: Таким чином, незважаючи на те, що постанова про закінчення виконавчого провадження надсилається адресатам простим поштовим відправленням, однак журнал відправлень ВДВС не містить підпису працівника органу поштового зв`язку та відбитку календарного штемпеля, які повернуті відправнику, то можна припустити «про порушення прав скаржника бути обізнаним про хід виконавчого провадження та на здійснення своєчасних процесуальних заходів для запобігання порушенню її прав та охоронюваних законом інтересів», а отже права на поновлення процесуальних строків на оскарження постанов ВДВС.
Dura lex sed lex….
Матеріал по темі: «Виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників»
Теги: виконавче провадження, зупинення виконавчих дій, заборона заміни стягувача, видаткові операції з арештованих рахунків, припинення звернення стягнення на ЗП, зупинення строків, Верховна Рада, закон, Адвокат Морозов