Пункт 5 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» (надалі – «Закон № 606-XIV») встановлює, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Арешт на майно боржника може бути накладений як під час відкриття виконавчого провадження, так і в процесі здійснення інших виконавчих дій шляхом:
- винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або в інших фінансових установах;
- винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;
- винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;
- проведення опису майна боржника та накладення на нього арешту.
Статтею 32 Закону № 606-XIV визначено, що заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;
2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;
4) інші заходи, передбачені рішенням.
Також ст. 25 Закону № 606-XIV передбачено, що за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах (ч. 2 ст. 52 Закону № 606-XIV).
Постанова про арешт коштів боржника передається державною виконавчою службою відповідному обслуговуючому банку, в якому відкриті рахунки боржника або які виявленні державним виконавцем, під час здійснення заходів примусового виконання рішення.
Згідно п. 10.1. лави 10 Постанови Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» (далі – «Постанова НБУ») обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку/ах, відповідно до статті 1074 Цивільного кодексу України не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком/ами за рішенням суду або в інших випадках, установлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
Виконання банком арешту коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, здійснюється за постановою державного виконавця чи рішенням суду (у тому числі ухвалою, постановою, наказом, виконавчим листом суду) про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, установленому законом.
Банк приймає до виконання постанову державного виконавця та/або рішення суду, які доставлені до банку самостійно державним виконавцем, слідчим, представником суду, органу державної податкової служби або які надійшли рекомендованим або цінним листом, відправником якого є суд, державний виконавець, слідчий, орган державної податкової служби.
Якщо на кошти накладено арешт і на рахунку арештована сума коштів менша, ніж та, що зазначена в документі про арешт коштів, то банк не приймає до виконання платіжні доручення клієнта і повертає їх згідно з пунктом 2.15 глави 2 цієї Інструкції. ( Пункт 10.7 Постанови НБУ).
Окремо необхідно зазначити, що відповідно до п. 10.9. Постанови НБУ кошти, що арештовані на рахунку клієнта, забороняється використовувати до надходження платіжної вимоги/інкасового доручення (розпорядження) за тим виконавчим документом, для виконання якого накладався арешт, або до отримання передбачених законодавством документів про зняття арешту з коштів.
Разом з тим, відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим кодексом.
Згідно п. 36.1, 36.2 та 36.3 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.
Таким чином, якщо у боржника відсутня можливість погашення грошового зобов’язання у зв’язку із арештом розрахункових рахунків підприємства - боржника, то єдиним правовим механізмом захисту своїх інтересів, щодо уникнення необґрунтованої податкової відповідальності, є звернення до суду за захистом своїх порушених та/або оспорюваних прав.
Але перед цим, необхідно надати відповідні письмові пояснення контролюючому органу, які підтверджують підстави неможливості виконання податкових зобов’язань у зв’язку з заблокованими та/або арештованими розрахунковими рахунками підприємства … та додати копії підтверджуючих документів (наприклад, постанов ВДВС: «Про відкриття виконавчого провадження», «Про арешт коштів боржника», Зведену інформацію по виконавчому провадженню, тощо).
Судова практика з цього приводу не однозначна, але ось приклад рішення Вищого адміністративного суду України від 31.05.07 р. по справі № 16/17 де судова інстанція вирішила питання на користь платника податків: «Причиною затримки сплати сум податкового зобов'язання, зазначених у поданих ним податкових деклараціях з податку на додану вартість було те, що товариство не мало можливості перерахувати на спеціальні рахунки відповідні кошти, так як банківський рахунок був арештований, згідно постанови державної виконавчої служби Мукачівського районного управління юстиції про арешт коштів боржника та оголошення заборони на його відчуження від 01.04.03 року у процесі примусового виконання наказу господарського суду Закарпатської області №14/224 від 01.04.2003 року.
Таким чином, позивач суми податкового зобов'язання, зазначені у поданих ним податкових деклараціях з податку на додану вартість самостійно сплатити, з незалежних від нього причин, можливості не мав».
Окремо необхідно наголосити, що згідно пп. 20.1.34 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України передбачено право податкового органу звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
Пунктом 87.2 ст. 87 Податкового кодексу встановлено, що джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.
У відповідності до п. 88.1 ст.88 Податкового кодексу України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.
Пунктом 89.3 ст. 89 Податкового кодексу визначено, що майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг. Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Відмова платника податків від підписання акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, не звільняє такого платника податків від поширення права податкової застави на описане майно. У такому випадку опис здійснюється у присутності не менш як двох понятих.
Порядок продажу майна, що перебуває у податковій заставі, встановлено ст. 95 Податкового кодексу України.
Так, п. 95.1 ст. 95 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Відповідно до п. 95.2 Податкового кодексу України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше, ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Згідно п. 95.3 ст. 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Висновком зазначеного є те, що законодавець забезпечив можливість звернення контролюючого органу до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі, а отже не потрібно зволікати з оскарження податкових повідомлень – рішень контролюючих органів та звертатися до суду за захистом порушених та/або оспорюваних прав.
Теги: податкові спори, налоговые споры, налоговый залог, арест счетов, оплата налогов, контрагент, уступка, поступка, ТТН, накладная, судебная практика, працівникі, виробничі ресурси, оскарження податкових повідомлень – рішень в суд, обжалование, Акт налоговой проверки, фіскальні органи, контролюючі органи, податкові органи, Адвокат Морозов, юридическая консультация, судебная защита