07 лютого 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 753/97/20, провадження № 61-9350св21 (ЄДРСРУ № 103039092) досліджував питання щодо процедури стягнення по борговим розпискам.
В першу чергу слід акцентувати увагу на тому, що уразі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. (11 червня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 753/11670/17, провадження №61-21701св19 (ЄДРСРУ № 97598561).
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначеним змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно із статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 369/12376/17 (провадження № 61-4966св20).
За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц та від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16-ц (провадження № 61-42076св18).
Вкрай важливим є висновок Верховного суду про те, що за усталеною судовою практикою не може доводитися показаннями свідків виконання зобов`язань, що виникли з правочину. Випадки, коли показання свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, прямо визначені у ЦК України, зокрема, у частині другій статті 937 ЦК України (форма договору зберігання), частині третій статті 949 ЦК України (обов`язок зберігача повернути річ), які до спірних правовідносин не застосовуються.
Отже, отримання грошей у позику або безгрошовість позики не можуть підтверджуватись показаннями свідків.
Таким чином, наявність оригіналу боргової розписки у кредитора, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане (31 жовтня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 707/2606/16-ц, провадження № 61-28762св18 (ЄДРСРУ № 77587120).
При цьому, факт отримання коштів в борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можна встановити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника.
ВИСНОВОК: Для укладання такого виду правочинів (читай – «боргових розписок») необхідно враховувати не тільки діюче законодавство, а також сталу судову практику Верховного суду, так як за різних обставин (читай – «правильного» використання) Феміда може займати сторону або кредитора або боржника.
Матеріал по темі: ««Безгрошовий» договір позики або «безгрошова» боргова розписка»
Теги: боргова розписка, договір позики, займ, долг, деньги в долг, курсова різниця, пеня, штрафні санкції, інфляційні втрати, стягнення боргу, позика, судова практика, Адвокат Морозов