Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національний банк України» офіційний валютний курс - курс валюти, офіційно встановлений Національним банком України як уповноваженим органом держави.
Ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України (частина перша стаття 192 ЦК України).
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.
Згідно з частиною третьою статті 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (частина друга статті 192 ЦК України).
Необхідно зауважити, що ч. 2 ст. 533 ЦК України встановлює, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначаєтьсяза офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Інфляція – це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (п. 2 Методологічних положень щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджених наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).
В свою чергу відповідно до абз. 5 п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.03.1992 р. за № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» у тому разі, коли на час виконання рішення про відшкодування шкоди, виправлення пошкодження за одержані за рішенням кошти збільшились ціни на майно або роботи, на придбання чи проведення яких воно було присуджене, потерпілий з цих підстав може заявити додаткові вимоги до особи, відповідальної за шкоду, якщо не було його вини в тому, що виконання проводилося вже після збільшення цін і тарифів.
Разом з тим Верховний суд України також вказав, що за змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховуєтьсяДержкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Важливо: індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України – гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.
Більше того, Верховний суд України акцентував увагу на те, що при ухваленні судом рішення потрібно перерахувати суму боргу з іноземної валюти на національну,урахувати офіційний курс гривні до іноземної валюти, установлений Національним банком України на день ухвалення судового рішення.
Відповідно до п.17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», передбачено, що зобов'язання припиняється із підстав, передбачених договором або законом. Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599-601, 604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до ст. 526, 599 ЦК України.
Судова практика.
З аналізу судової практики вбачається неоднорідність судових рішень, щодо можливості стягнення курсової різниці після рішення суду.
Позиція Верховного суду України
(http://reyestr.court.gov.ua/Review/39689407).
Розділом 3 Постанови ВСУ від 02.07.2014 р. передбачено наступне.
«III. Перевіряючи доводи заявника в частині застосування статті 533 ЦК України щодо валюти виконання зобов'язання, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.» .
Позиція апеляційних та касаційних інстанцій
Зокрема, Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 12.06.13 р. змінено рішення суду першої інстанції та стягнута різниця курсових коливань у зв’язку з ухиленням боржника від виконання рішення щодо стягнення заборгованості.
Мотивування: «Задовольняючи частково позовні вимоги, та відмовляючи в стягнені курсової різниці, суд першої інстанції, посилаючись на ст.ст.509, 628 ЦК України, зазначив, що такі вимоги є безпідставними.
Проте, не можна погодитися з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в стягнені курсової різниці.
Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Із положень ст.1049 ЦК України, позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором».
Посилання: http://reyestr.court.gov.ua/Review/31842355; http://reyestr.court.gov.ua/Review/39913702; http://reyestr.court.gov.ua/Review/34304692.
Дана правова позиція знайшла своє відображення і в Узагальненнях підготовлених суддею Верховного Суду України Сеніним Ю.Л., науковим консультантом відділу вивчення судової практики управління вивчення та аналізу судової практики Мельник З.П, к.ю.н. та науковим консультантом відділу вивчення судової практики управління вивчення та аналізу судової практики Коноваловою Н.О., к.ю.н., який у свої роботі зазначає:
«…Якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зважаючи на зміст зазначеної статті та беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, суди у разі пред’явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті повинні зазначити в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню у цій іноземній валюті з вказівкою на конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу».
Навпаки, рішенням Апеляційного суду Волинської області від 04.06.14 р. по справі № 161/3589/14-ц, яке утрималось в касаційному перегляді встановлено наступне:
«Згідно з ч. 1 ст. 36 цього Закону Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його.
Отже офіційний курс гривні до іноземних валют в різні періоди часу може змінюватися (зростати або падати), однак дана обставина не дає підстав стороні у зобов'язанні, спір щодо якого вже вирішений судом, пред'являти після цього до іншої сторони додаткові вимоги про стягнення курсової різниці.
Таким чином, правові підстави для задоволення позову відсутні.
Разом з тим, враховуючи, що з часу ухвалення вищезгаданого рішення грошові зобов'язання позичальника перед позикодавцем виражені у грошовій одиниці України - гривні, то несвоєчасне виконання цих зобов'язань може бути підставою для відповідальності боржника, встановленої частиною другою ст. 625 ЦК України, у вигляді сплати ним встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми».
Посилання:http://reyestr.court.gov.ua/Review/39067801, http://reyestr.court.gov.ua/Review/39783030)
Висновком викладеного є те, що можна йти наступними шляхами:
- шляхом звернення із позовною заявою про стягнення інфляційних витрат та 3 % річних (ст. 625 ЦК України, Ухвала ВСУ від 25.05.11 р.) виходячи з вже прийнятого судового рішення;
- шляхом зверненням із позовною заявою про стягнення збитків пов’язаних із знеціненням валюти на день платежу (ст. 533 ЦК України, абз. 5 п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.03.1992 р. за № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»).