Відповідно до п. 1 ст. 468 КПК України в кримінальному провадженні може бути укладена угода між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим про примирення.
Частиною 1 ст. 55 КПК України визначено, що потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.
Згідно ч. 3 ст. 469 КПК України угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
Відповідно до постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №13 від 11.12.2015 «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угоди» вбачається, що законодавцем зроблено акцент саме на необхідність пріоритетного та першочергового розгляду угод, оскільки це економить процесуальний час та відповідає засадам кримінального провадження, визначеного ст.2 КПК України.
Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 31 березня 2016 року у справі № 5-27 кс16, при визначенні того, чи можна укладати угоди про примирення між потерпілим та обвинуваченим щодо злочинів невеликої, середньої тяжкості - двооб`єктного (багатооб`єктного) злочину, суд має керуватись не тільки формальними вимогами цих норм щодо видів угод про примирення і класифікацію злочинів, щодо яких такі угоди можуть укладатися, а чітко дотримуватись їх засадничих принципів. Для встановлення співвідношення публічних і приватних пріоритетів в інституті примирення сторін визначальною є категорія «інтерес».
Також існує така група суспільних відносин, охоронюваних кримінальним правом, у яких приватні інтереси їх учасників можуть переважати над суспільними (публічними) інтересами настільки, що волевиявлення потерпілого може мати вирішальне значення для кримінальної відповідальності винної особи. Без наявності приватних інтересів і вираження волевиявлення до їх реалізації ніякі публічні інтереси не можуть бути досягнуті.
Значно більшою мірою диспозитивність властива тим нормам кримінально-процесуального закону, які вимагають узгоджених сторонами і судом рішень. Законодавець зобов`язує суд у таких випадках віддавати перевагу узгодженим сторонами рішень і ухвалити їх своїм рішенням.
Аналогічно зроблено висновок у постанові Верховного Суду України від 06 грудня 2018 року у справі № 756/11661/17, згідно якого при визначенні того чи можна укладати угоди про примирення між потерпілим та обвинуваченим щодо злочинів середньої тяжкості двооб`єктного (багатооб`єктного) злочину, суд має керуватись не тільки формальними вимогами норм ст. ст. 468, 469, 474 КПК України щодо видів угод про примирення і класифікацію злочинів, щодо яких такі угоди можуть укладатися, а й чітко дотримуватись їх засадничих принципів, встановити чи не суперечить зміст такої угоди інтересам суспільства та чи забезпечено баланс інтересів сторін угоди про примирення.
Окрім цього, згідно п. 15, 16 Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №13 від 11.12.2015 «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угоди під час підготовчого судового засідання суд перевіряє угоду на відповідність вимогам КПК (зокрема, щодо змісту та порядку укладення угоди) і закону України про кримінальну відповідальність (зокрема, щодо узгодженої міри покарання, звільнення від його відбування з випробуванням, наявність підстав для відмови в її затвердженні (ч.7 ст.474 КПК),заслуховує прокурора щодо наведеного, думку сторін щодо можливості затвердження угоди,яка розглядається. Після проведення зазначених дій суд невідкладно виходить до нарадчої кімнати для ухвалення відповідного рішення.
ВИСНОВОК: Угода про примирення являє собою ключовий інструмент узгодження інтересів учасників кримінально-правового конфлікту та забезпечення їх балансу, оскільки сторони шляхом компромісних і взаємовигідних рішень між собою адаптують норми права про примирення до конкретного випадку, чим задовольняють свої інтереси, а в результаті й суспільні інтереси.