22 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 127/25686/17, провадження № 61-13452св19 (ЄДРСРУ № 93709155) досліджував питання щодо особливостей оспорювання батьківства.
В усіх діях стосовно дітей незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII).
Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Частиною національного сімейного законодавства України є міжнародні договори, що регулюють сімейні відносини, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 13 СК України).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (частини друга та третя статті 150 СК України).
(!!!) Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 СК України (частина перша статті 121 СК України).
Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини (частина перша статті 122 СК України).
Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 126 СК України).
Особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 СК України, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження (частини перша та друга статті 136 СК України).
Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком (частина п`ята статті 136 СК України).
Окрім того, за змістом ч. 2 ст. 138 Сімейного кодексу України вимога матері про виключення запису про її чоловіка як батька дитини з актового запису про народження може бути задоволена лише у разі подання іншою особою заяви про своє батьківство.
Системний аналіз зазначеної норми права свідчить про те, що у разі лише подання іншою особою заяви про своє батьківство може бути задоволена вимога матері про виключення запису про її чоловіка як батька дитини з актового запису про народження.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 766/20974/17, від 26 листопада 2019 року у справі № 766/12749/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 2020/3249/16-ц.
Внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав (частина перша статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01 липня 2010 року № 2398-VI).
У судовому порядку батьківство може бути оспорено як у випадках, коли в Книзі реєстрації народжень батьками дитини записано осіб, які перебували у шлюбі між собою (статті 122, 124 СК України), так і тоді, коли при реєстрації народження дитини її батьком на підставі спільної заяви батьків або заяви чоловіка, котрий визнавав себе батьком, записано особу, яка не перебувала у шлюбі з матір`ю дитини (статті 126, 127 СК України).
Оспорити батьківство має право особа, яка записана батьком дитини в Книзі реєстрації народжень (стаття 136 СК України), шляхом пред`явлення позову про виключення відомостей про неї як батька з актового запису про народження дитини. Предметом доказування в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. У разі доведеності цієї обставини суд постановляє рішення про виключення оспорених відомостей з актового запису про народження дитини.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року (справа № 201/11183/16-ц), питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. А висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно було оцінювати з урахуванням положень ст. 212 ЦПК України (на час розгляду), згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення. У разі коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд відповідно до ст. 146 ЦПК України може визнати факт, для з’ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (залежно від того, хто зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза).
ЄСПЛ зазначив у справі «Jevremovic v. Serbia», що відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час розгляду скарги про встановлення батьківства суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява № 3150/05, § 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року).
Законодавством передбачено певні обов`язки батьків стосовно їх дитини, а також необхідність ухвалювати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, інших осіб. Задоволення позову позивача призведе до скасування відповідних зобов`язань позивача перед дитиною.
ВАЖЛИВО: За змістом частини п`ятої статті 136 СК України для вирішення судом питання про відмову в позові з цієї підстави підлягають встановленню обставини, чи знала особа, яка оспорює батьківство, в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є біологічним батьком цієї дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати.
Відповідно, з урахуванням вимог частини третьої статті 12 ЦПК України на позивача покладається тягар доведення підстав для задоволення поданого ним позову, що він в момент реєстрації себе батьком дитини не знав, що не є біологічним батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати.
ВИСНОВОК: Верховний Суд наголошує, що законодавством обмежено право особи, яка записана батьком дитини, на оспорювання свого батьківства, зокрема, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини він знав, що не є її батьком.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року в справі № 201/11183/16-ц (провадження № 61-23601св18).