1       

earth.jpg

Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку

вкл. .

10 вересня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 127/25395/18, провадження № 61-2579св19 (ЄДРСРУ № 91460802) досліджував питання щодо надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Законодавство України про психіатричну допомогу базується на Конституції України і складається із Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я», Закону України «Про психіатричну допомогу» та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.

Згідно зі статтею 3 «Презумпція психічного здоров'я» Закону України «Про психіатричну допомогу», який набрав чинності 4 квітня 2000 року, тобто після поміщення особи до психоневрологічного відділення, кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Загальновідомо, що презумпції є особливим різновидом юридичних фактів - фактів, які обґрунтовуються уявними обставинами. Презумпція психічного здоров'я є спростовною, тобто вважається юридичним фактом, допоки не буде спростованою на підставах та в порядку, передбачених Законами України. До настання такого спростування вказана презумпція діє, оскільки вона передбачена Законом, і не потребує встановлення судом.

У разі, якщо спростування презумпції психічного здоров'я відбулося не на підставах та в порядку, передбачених Законами України, встановленню у судовому порядку підлягає не факт презумпції психічного здоров'я, а відсутність законних підстав і порушення визначеного Законами України порядку її спростування

Зазначене положення закону узгоджується із пунктом 5 Принципу 4 - «Визначення психічної хвороби» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психічної допомоги, прийнятих резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1991 року № 46/119: жодна особа або орган влади не може класифікувати індивіда як такою, що має психічну хворобу, інакше як з метою, що прямо пов`язана із психічним захворюванням або внаслідок психічного захворювання.

Статтею 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.

Особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність (стаття 14 Закону України «Про психіатричну допомогу»).

ВАЖЛИВО: Між тим, діагноз психічного розладу не може базуватися на незгоді особи з існуючими в суспільстві політичними, моральними, правовими, релігійними, культурними цінностями або на будь-яких інших підставах, безпосередньо не пов`язаних із станом її психічного здоров`я (21 жовтня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 552/2527/19,провадження № 61-15610св19, ЄДРСРУ № 85174067).

Частинами першою та другою статті 16 Закону України «Про психіатричну допомогу» встановлено, що особа, яку було госпіталізовано до закладу з надання психіатричної допомоги за рішенням лікаря-психіатра на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, підлягає обов`язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів закладу з надання психіатричної допомоги для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажання залишитися в закладі з надання психіатричної допомоги, ця особа підлягає негайній виписці.

У випадках, коли госпіталізація особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку визнається доцільною, представник закладу з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває особа, протягом 24 годин з часу госпіталізації направляє до суду за місцем знаходження закладу з надання психіатричної допомоги заяву про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону.

(!!!) Слід відмітити, що суду необхідно встановити чи є лікар-психіатр, який звертається з відповідною заявою до суду, представником лікувального закладу, тобто уповноваженою особою, оскільки Закон передбачає звернення саме представником закладу (18 грудня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 552/5273/18, провадження № 61-18167св19, ЄДРСРУ № 86505151).

Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод з гарантіями, що передбачені цією статтею.

Однак, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод особа може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.

Питання реалізації права особи на свободу та особисту недоторканність в контексті положень підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що стосується позбавлення (обмеження) волі психічнохворих шляхом поміщення їх у психіатричний заклад, врегульовано, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Вінтерверп проти Нідерландів» від 24 жовтня 1979 року. У вказаній справі ЄСПЛ звернув увагу на три вимоги, що зумовлюють наявність законних підстав для обмеження волі психічно хворої особи: особа повинна реально страждати психічним захворюванням, тобто реальні психічні розлади повинні бути встановлені компетентними органами на основі об`єктивної медичної експертизи; психічні розлади повинні досягти такого рівня, які виправдовують позбавлення волі; дійсність позбавлення волі залежить від наявності такого захворювання, особа може бути позбавлена волі до тих пір, поки є захворювання, що встановлено відповідним висновком.

ЄСПЛ у рішенні від 19 квітня 2012 року у справі «М. проти України», яке набуло статусу остаточного 19 липня 2012 року, зауважив, що особу не можна позбавити волі на підставі психічного розладу, якщо не дотримано три мінімальні умови: 1) психічний розлад особи має підтвердити надійна об`єктивна медична експертиза; 2) психічний розлад має бути такого ступеню, який вимагає обов`язкової госпіталізації; 3) обґрунтованість тривалої госпіталізації залежить від стійкості такого розладу (див. справи «Уінтерверп проти Нідерландів» (Winterwerp v. the Netherlands) від 24 жовтня 1979 р.,§ 39, Серія A № 33 і «Станев проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [GC]від 17 січня 2012 р., № 36760/06, § 145).

Законність затримання залежить від того, чи відповідає воно процесуальним і змістовим аспектам внутрішнього законодавства (див. справу Уінтерверп, згадану вище, с. 17-18, § 39). Однак не кожний недолік у  постанові про затримання означатиме, що таке затримання є незаконним, відповідно до статті 5 § 1. Термін затримання є, фактично, «законним», якщо він базується на судовому рішенні. З метою оцінки відповідності Стандарти Ради Європи в сфері охорони здоров`я та практика їх застосування 111 стаття 5 § 1 Конвенції необхідно чітко розрізняти ex facie недійсні ордери на затримання, наприклад, видані судом із перевищенням юрисдикції або коли зацікавлену сторону не повідомили про слухання належним чином, і ордери на затримання, які prima facie дійсні й ефективні доти, поки їх не скасував суд вищої інстанції. Ордер на затримання слід вважати недійсним ex facie, якщо помилка в ордері становила «грубе і очевидне порушення» у винятковому сенсі, зазначеному Судом як прецедентне право (див. «Мурен проти Німеччини» (Mooren v. Germany) [GC] від 09 липня 2009 р., № 11364/03, §§ 74 і 75, з подальшими посиланнями).

Обґрунтування постанови про затримання є важливим фактором у визначенні того, чи затримання особи слід вважати необґрунтованим. Суд вважає, що відсутність будь-яких підстав, викладених судовими органами у їх рішеннях, які дозволяли затримання на тривалий період часу, є несумісною з принципами захисту від свавілля, передбаченими статтею 5 § 1 (див. «Стасаітіс проти Литви» (Stasaitis v. Lithuania) від 21 березня 2002 р., № 47679/99, § 67; «Нахмановіч проти Росії» (Nakhmanovich v. Russia) від 2 березня 2006 р., № 55669/00, § 70; і «Бєлєвіцький проти Росії» (Belevitskiy v. Russia) від 1 березня 2007 р., № 72967/01, § 91).

Затримання особи є настільки серйозним заходом, що виправданим він є тільки у випадку, коли було розглянуто інші, менш суворі заходи, але вони виявилися недостатніми для захисту особи або суспільних інтересів, що вимагають затримання такої особи. Це означає, що того факту, що позбавлення волі відбувається згідно з національним законодавством, недостатньо, його необхідність має бути обґрунтована з урахуванням обставин (див. «Вітольд Літва проти Польщі» (WitoldLitwa v. Poland), № 26629/95, § 78, ЄСПЛ 2000-III).

Враховуючи важливість особистої свободи, національне законодавство має відповідати стандартам «законності», викладеним у Конвенції, тобто бути достатньо чітким і передбачуваним у застосуванні (див., наприклад, «Кавка проти Польщі» (Kawka v. Poland) від 09 січня2001 р., № 25874/94, § 49). Крім того, умова затримання «відповідно до процедур, передбачених законом», повинна бути включена до національного законодавства зі «справедливими і належними процедурами» і належним правовим захистом проти свавільного позбавлення волі (див. Уінтерверп, згадано вище, с. 19-20, § 45; «Амуур проти Франції» (Amuur v. France), рішення від 25 червня 1996 р., Звіти 1996-III, с. 851-52, § 53; і «Х.Л. проти Сполученого Королівства» (H.L. v. the United Kingdom),№ 45508/99, § 115, ЄСПЛ 2004-IX).

Відповідно до частини першої статті 339 ЦПК України за умов, визначених Законом України «Про психіатричну допомогу», заява представника закладу з надання психіатричної допомоги про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подаються до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу.

Згідно із частинами першою, другою статті 340 ЦПК України у заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом.

До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусової амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.

Перед тим як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступені якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України.

Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу.

Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07 (провадження № 14-9свц18, ЄДРСРУ № 72757030).

.

Налоговые споры, податкові спори, налоговый адвокат, таможенные, фіскальні органи,  ДФС, ППР, ТТН, податкові – повідомлення рішення, фиктивная сделка, БЕЗТОВАРНОСТЬ ОПЕРАЦИИ, безтоварність господарської операції, практика єспл, європейський суд, СКАСУВАННЯ НАКАЗУ ПРО ПРОВЕДЕННЯ ПОДАТКОВОЇ ПЕРЕВІРКИ, податкова перевірки, заперечення на акт перевірки, недопуск перевіряючих, фіктивний контрагентвідмова в реєстрації, ПН, податкова накладна, ПДВ,  НДС, обжалование налоговых уведомлений - решений, Акт налоговой проверки, ипотека, іпотека, застава, поручительство, кредит, депозит, банк, споживач, права потребителя, Закон, кодекс, постанова, пленум, проценты, пеня, штраф, доллар, гривна, Фонд гарантирования вкладов физических лиц, ФГВФО, кредитор, акцепт,  вклад,  требования, сделка, хозяйственные споры, банкротство, ликвидация, недійсний правочин, визнання недійсним, купля – продажа, право власності, собственность, судебная практика, позовна давність, обшук, обыск, слідчий суддя, прокурор, протокол, иск,  апелляционная жалоба, суд, судебный сбор, юрист, судебная защита, Адвокаты Киева, юрист Киев, Адвокат Морозов Евгений Александрович, боржник,  валютний курс, взыскание, виконавче провадження, виконавчий збір, Европейский суд, експертна оцінка ринкової вартості нерухомого майна, забезпечення позову, заборгованість, заборона, ззадолженность, займ,  исковая давность,  исполнительное производство,  кредит, кредитор, купівля-продаж,  ликвидация,  мораторій, НБУ, нерухоме майно, неустойка, нікчемний, нововиявлені обставини, ообеспечение иска, обжалование, податкова вимога, податкове повідомлення – рішення, податкові органи, подсудность, позов, Позовна давність,  поручитель, постанова, поступка, ППР, Правочин, проценты, процессуальный срок, публичные торги, развод, раздел имущества,  рассписка, реєстраційний номер облікової картки, реконструкція предмету іпотеки, решение суда, сделка неуполномоченным лицом, скарга, скасування постанови, следователь,  слідчий, спільна сумісна власність подружжя, спор, срок, страхування, строк, стягнення, стягувач, суд, суддя, судебная практика, таможня, торги, транспортний засіб, транспортный налог, ТТН,  уступка право вимоги,  ухвала суду, ущерб,  факторинг, ФГВФО, фиктивное предпринимательство, фіскальні органи,  цінні папери, частки спадщини, шлюбний договір, штраф, юридическая консультация, юрисдикція, юрист, юстиция