instagram  telegram 2

Телефон: 066 183-78-12

16 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 804/5950/17, адміністративне провадження №К/9901/68261/18 (ЄДРСРУ № 88815215) досліджував питання щодо особливостей стягнення коштів казначейською службою з місцевого бюджету.

Суть справи: Повернення без виконання органом ДКС України наказів про примусове виконання рішень суду щодо стягнення заборгованості з місцевого бюджету.

Спочатку слід вказати, що 27 листопада 2019 року Велика палата Верховного суду в рамках справи № 242/4741/16-ц, провадження № 14-515цс19 (ЄДРСРУ № 87640679) вказала, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав (п. 43 Постанови)

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (п. 44 Постанови), однак незалучення ДКСУ не може бути підставою для відмови у позові (п. 46 Постанови).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 129-1 Конституції України та, зокрема, статті 370 КАС України закріплено принцип обов`язковості судових рішень, відповідно до якого судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 1 зазначеного Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частинами другою та четвертою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання.

Відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215, Держказначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Держказначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

З наведених норм слідує висновок, що Держказначейство не є ані органом примусового виконання судових рішень, ані учасником, зокрема, стороною виконавчого провадження, і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», а є встановленою Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядком №845 особою, що, зокрема, здійснює безспірне списання коштів за рішеннями судів про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів.

Таким чином спори, що виникають під час виконання центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, судових рішень у порядку, установленому  Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», розглядаються адміністративними судами в порядку, визначеному  КАС України.

Зазначена правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, в її постановах від 12 вересня 2018 року у справі № 916/223/17 (провадження № 12-196гс18), від  20 червня 2018 року у справі № 916/1227/16  (провадження № 12-105гс18), від 29 серпня 2018 року у справі № 916/376/15-г (провадження № 12-179гс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 905/2087/17 (провадження № 12-237гс18),   27 лютого 2019 року у справі № 913/356/15 (провадження № 12-5гс19) та від  27 лютого 2019 року у справі № 913/355/15 (провадження № 12-6гс19) під час розгляду спорів у подібних правовідносинах, в яких Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про неможливість позивача оскаржити дії ГУ Держказначейства до господарського суду, який видав виконавчий документ.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 905/2087/17 (ЄДРСРУ № 77801410).

Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання.

Особливості надання державою гарантій щодо виконання рішень суду визначаються статтею 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», відповідно до якої, держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: 1) державний орган; 2) державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); 3) юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду.

Дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності.

Однак, як свідчить зміст статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» органи місцевого самоврядування не відносяться до суб`єктів (боржників), за якими держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна.

Отже, у спірних правовідносинах, держава не виступає гарантом виконання зобов`язань за механізмами, передбаченими Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а тому висновок суду про те, що виконання судових рішень відносно органу місцевого самоврядування не регулюється положеннями Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» є правильним.

Незважаючи на це, у спірних правовідносинах, що склались між сторонами ДКС є встановленою Законом України «Про виконавче провадження» та Порядком №845 особою, що, зокрема, здійснює безспірне списання коштів за рішеннями судів про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів.

Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у справі №200/4120/19-а (постанова від 25 листопада 2019 року (ЄДРСРУ № 85933499)).

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком №845.

Так, відповідно до пункту 3 зазначеного Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Пунктом 26 Порядку №845 передбачено, що безспірне списання коштів з рахунків розпорядників (бюджетних установ) та одержувачів бюджетних коштів, на яких обліковуються кошти загального та спеціального фондів відповідного бюджету, здійснюється в межах бюджетних асигнувань, передбачених у затвердженому кошторисі або плані використання бюджетних коштів, та у разі наявності на його рахунках для обліку відкритих асигнувань (залишків коштів на рахунках).

У разі коли за визначеними органом Казначейства кодами програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету (кодами тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів) та економічної класифікації видатків бюджету, за якими здійснюється безспірне списання коштів, відсутні відкриті асигнування (кошти на рахунках) або до кінця бюджетного періоду їх недостатньо для виконання судового рішення, орган Казначейства надсилає боржнику вимогу щодо необхідності вжиття боржником заходів для встановлення таких асигнувань або здійснення інших дій, спрямованих на виконання судового рішення (пункт 31 Порядку №845).

Отже, ДКС повинно вживати всіх заходів з виконання рішення суду, встановлених Порядком №845.

Підстави, за яких орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві, визначені, зокрема, підпунктом 1 пункту 9 Порядку №845. Такими підставами є:

- виконавчий документ:

- не підлягає виконанню органом Казначейства;

- подано особою, що не має відповідних повноважень;

- пред`явлено до виконання з пропущенням установленого строку;

- видано або оформлено з порушенням установлених вимог;

- рішення про стягнення коштів не набрало законної сили, крім випадків, коли судове рішення про стягнення коштів допущено до негайного виконання в установленому законом порядку;

- суми коштів, зазначених у судовому рішенні про стягнення коштів, повернуті стягувачеві за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, або за рахунок таких коштів виконано грошові зобов`язання чи погашено податковий борг стягувача перед державним або місцевим бюджетом;

- відсутній залишок невідшкодованого податку на додану вартість, узгоджений із стягувачем;

- стягувач відмовився від виконання виконавчого документа або відкликав його без виконання;

- наявні інші передбачені законом випадки.

Верховний Суд зауважує, що наявність інших передбачених законом підстав для повернення органом ДКС України виконавчого документа стягувачу має бути чітко встановлена правовою нормою. Такі підстави підлягають обмеженому (вузькому), а не розширеному тлумаченню, оскільки відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За відсутності в законодавстві України (на час виникнення спірних правовідносин) підстави для повернення виконавчого документа, з якої накази суду були повернуті стягувачу без виконання, дії ДКС  щодо повернення без виконання наказів про примусове виконання рішень судів є протиправними.

Матеріал по темі: «Держава гарантує виконання судових рішень про стягнення коштів»

 

 

 

Теги: ДКСУ, державна казначейська служба, стягнення коштів з держави, відповідач держава, залучення, ДКСУ, стягнення коштів з ОМС, місцеве самоврядування, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

ДКСУ, державна казначейська служба, стягнення коштів з держави, відповідач держава, залучення, ДКСУ, стягнення коштів з ОМС, місцеве самоврядування, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов