13 вересня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/914/19 (ЄДРСРУ № 84214613) досліджував питання щодо права на апеляційне оскарження судового рішення не учасником справи.
У системі окремого оскарження ухвал суду першої інстанції під час триваючого господарського провадження до винесення остаточного рішення у справі, діють виправданні обмеження, спрямовані на забезпечення стрімкості господарського процесу і попередження виникнення правових колізій і ускладнень у господарському провадженні.
Ці обмеження знаходять свої відображення, серед інших положень ГПК України, що визначають лише певний перелік ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду до різних судових інстанцій. Законодавець, таким чином, передбачив, що лише обмежене коло ухвал суду першої інстанції можуть бути оскаржені до апеляційного суду.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у рішенні у справі "Белле проти Франції" ("Bellet v. France", заява N 13343/87) від 04.12.1995 Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права". Як засвідчує позиція Європейського суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.
У статті 129 Конституції України у числі основних засад судочинства зазначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом
Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина
Матеріал по темі: «Поновлення строку на оскарження судового рішення в адміністративному спорі»
Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; накладення обмежень дозволено за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватися з легітимною метою та зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ «Воловік проти України», «Креуз проти Польщі», «Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі»).
Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine» заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року).
Обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не має законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю мети, яку прагнуть досягти (рішення Європейського суду з прав людини «Тіннеллі та сини, Лтд та ін.», «Мак-Елдуф та інші проти Сполученого Королівства»).
Конвенція має на меті гарантію не теоретичних або ілюзорних прав, а практичних та ефективних. Особливо це стосується права на доступ до суду з огляду на визначене місце, яке посідає в демократичному суспільстві право на справедливий суд (рішення Європейського суду з прав людини «Ейрі проти Ірландії», «Аїт-Мугуб проти Франції»).
Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.
Відповідно до частини 1 статті 17 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Отже, особи, які не брали участі у справі, але щодо яких судом вирішено питання про їх права, інтереси та (або) обов`язки, також мають право подавати апеляційні скарги на таке рішення суду, нарівні з іншими учасниками відповідної справи. Дане право передбачено частиною першою статті 254 ГПК України.
Конструкція статті 254 ГПК України у системному тлумаченні з частиною першою статті 17 ГПК України, з врахуванням принципу верховенства права, складовою якого є доступ до правосуддя, дає підстави дійти висновку, що особи щодо яких суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд ухвал суду першої інстанції які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 254 ГПК України ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
З огляду на викладене, вирішуючи питання про наявність права на апеляційне оскарження у особи, яка не брала участь у справі, проте суд першої інстанції вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, суд апеляційної інстанції не повинен обмежувати права таких осіб можливістю оскарження лише рішення у справі прийнятого по суті, позбавляючи можливості таких осіб оскаржувати ухвали суду першої інстанції (у яких було вирішено питання про права, інтереси та (або) обов`язки), які відповідно до частини першої статті 255 ГПК України можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.
(!!!) Крім того, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що ГПК України передбачено право осіб, які не брали участі у справі, подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, але при дотриманні певних умов.
Так, особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку, передбаченому статтею 254 ГПК України, повинна довести, наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Слід ураховувати, що судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав по права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17).
Як вказав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 12 вересня 2019 року в рамках справи № 905/947/18 (ЄДРСРУ № 84214585) та № 905/946/18 (ЄДРСРУ №84214780), що після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно.
Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасовує судове рішення на підставі пункту 4 частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь - якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.
Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов`язки скаржника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про залучення такої особи у якості третьої особи та про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 910/22354/15, від 19.06.2018 у справі № 910/18705/17, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17, від 06.12.2018 у справі № 910/22354/15.
Системний аналіз норм ГПК України дає підстави для висновку, що при розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов`язки, суд апеляційної інстанції перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статтям 258, 259 ГПК України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов`язки заявника апеляційної скарги.
Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, оскільки у такому випадку немає правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, а отже немає і суб`єкта апеляційного оскарження.
Проте, встановлення обставин щодо ухвалення судом рішення про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яку не було залучено до участі у справі, можливе лише після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою такої особи.
Аналогічна правова позиція викладена Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду Верховного Суду у постанові від 14.08.2019 у справі №62/112.
ВИСНОВОК: 1) Право на апеляційне оскарження судового рішення не учасником провадження, мають особи у випадку, якщо судом першої інстанції вирішено питання про їх права, інтереси та (або) обов`язки; 2)Питання порушення прав особи рішенням суду першої інстанції, якщо вона не брала участі в розгляді справи в місцевому суді, повинно відбуватися в судовому засіданні виключно після відкриття апеляційного провадження по справі, а не під час вирішення питання про його відкриття/не відкриття.
Матеріал по темі: «Право апеляційного оскарження судового рішення не учасником справи»
Теги: право на апеляційне оскарження, рішення суду, не учасником справи, провадження, відкриття апеляційного провадження, оскарження судового рішення, судова практика, Адвокат Морозов