14 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/2406/16 (ЄДРСРУ № 83619864) досліджував питання щодо законності вжиття заходів забезпечення позову де відповідачем є неплатоспроможній банк або ФГВФО.
Згідно зі статтею 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом цієї норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Отже, з урахуванням загальних вимог, передбачених статтями 73, 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
(!!!) Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Відповідно до частини 7 статті 137 ГПК України не допускається забезпечення позову у справах, відповідачем у яких є неплатоспроможний банк або Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, шляхом: накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; заборони відповідачу, його посадовим особам вчиняти певні дії.
У відповідності до статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
До повноважень виконавчої дирекції Фонду у сфері виведення неплатоспроможних банків з ринку входить визначення порядку та способів реалізації майна банку, що ліквідується (пункт 14 частина 5 статті 12 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку.
Так, згідно із пунктом 7 частини 2 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.
Відповідно до частини 1 статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.
Частиною 2 статті 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" до ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку.
ВАЖЛИВО: Оскільки приписами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлена заборона накладення обмежень на майно банку, який ліквідується, то заборона проводити відкриті торги щодо продажу права вимоги за своєю суттю є накладенням обмеженням щодо такого майна, яка позбавляє можливості Фонду гарантування вкладів фізичних осіб проводити процедуру ліквідації відповідного банку.
Суд відзначає, що відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно із частиною 2 статті 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права та пропорційність (пункти 1, 6 частини 3 статті 2 ГПК України).
Згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Вжиття заходів забезпечення позову має вирішуватись із урахуванням наведених засад (принципів) господарського судочинства.
Звертаючись із заявою про забезпечення позову учасник справи будучи наділеним широким вибором переліком видів забезпечення позову вправі обрати захід забезпечення позову, за винятком обмежень щодо заходів визначених статтею 137 ГПК України, який відповідає змісту порушеного права, а також наведеним вище засадам, в тому числі критеріям адекватності, збалансованості інтересів сторін та інших учасників процесу.
Метою забезпечення позову виходячи зі змісту статті 136 ГПК України є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій зі сторони відповідача з тим, щоб як наслідок, у випадку прийняття рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, забезпечити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких останній звернувся до суду.
Таким чином, обраний позивачем захід забезпечення позову вказаним вимогам не відповідає, оскільки вжиття такого заходу враховуючи визначений ним предмет заявлених вимог про визнання протиправним та скасування рішення, визнання зобов`язань за кредитним і іпотечним договорами припиненими не забезпечує дотримання балансу інтересів третіх осіб (кредитора) та може мати наслідком безперешкодне відчуження майна переданого в іпотеку.
Матеріал по темі: «Забезпечення позову за вимогами майнового та/або немайнового характеру»
Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав, судовий захист, Адвокат Морозов