24 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 806/1420/16, адміністративне провадження №К/9901/27593/18 (ЄДРСРУ № 81982123) досліджував питання щодо своєчасності сплати частини чистого прибутку (доходу) до бюджету.
Відповідно до ст. 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
За визначенням пункту 14.1.39 пункту 14.1 ст. 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності;
Податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (підпункт 14.1.56 пункту 14.1 цієї статті).
(!!!) Перелік загальнодержавних податків та зборів, а також місцевих податків встановлено ст.ст. 9 та 10 ПК відповідно, при цьому частина чистого прибутку не віднесена до жодної з цих статей.
Абзацем першим частини 5 ст. 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" (Закон № 185-V) встановлено, що господарська організація, у статутному капіталі якої є корпоративні права держави, за підсумками календарного року зобов`язана спрямувати частину чистого прибутку на виплату дивідендів згідно з порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Згідно з абзацами четвертим-сьомим частини 5 цієї статті, господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, до 1 травня року, що настає за звітним, приймають рішення про відрахування не менше 30 відсотків чистого прибутку на виплату дивідендів.
Порядок відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями затверджений постановою Кабінету міністрів України від 23.02.2011 №138 (далі - Порядок № 138) на підставі статей 5 і 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності".
Згідно з пунктом 2 цього Порядку, частина чистого прибутку (доходу) сплачується державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями до державного бюджету наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності за відповідний період у строк, встановлений для сплати податку на прибуток підприємств.
Відповідно до пункту 3 Порядку №138 частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету, визначається державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями відповідно до форми розрахунку, встановленої Державною податковою службою, та зазначається у декларації з податку на прибуток підприємства.
Розрахунок частини чистого прибутку (доходу) разом з фінансовою звітністю, складеною відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, подається державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями до органів державної податкової служби у строк, передбачений для подання декларації з податку на прибуток підприємств.
Нормами ст. 126 ПК України передбачено застосування штрафу до платника податків за несвоєчасну сплату платником податків грошового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом.
Враховуючи нормативні визначення вищевказаних понять (грошове зобов`язання, податкове зобов`язання), частина чистого прибутку не є податковим платежем, у розумінні норм ПК України. Цей платіж не віднесений ні до загальнодержавних податків та зборів, ні до місцевих податків. Отже, застосування до позивача штрафних санкцій із посиланням на ст. 126 ПК не відповідає змісту вищевказаної норми, дія якої поширюється виключно на випадки несплати платником податків грошових зобов`язань.
При цьому, покладення на контролюючі органи повноважень щодо обліку таких платежів, а також сплата його до державного бюджету України, не змінює правової природи такого платежу.
ВИСНОВОК: З урахуванням зазначеного контролюючий орган не мав законних підстав для накладення штрафу на платника податків за порушення правил сплати (перерахування) податків, передбаченого статтею 126 Податкового кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 01.08.2018 у справі №826/19797/16 (ЄДРСРУ № 75645695); від 07.11.2018 року у справі №812/1702/16 (ЄДРСРУ №77749422) та від 31.01.2019 у справі № 819/25/18 (ЄДРСРУ № 79557037).
P.s. Необхідно підкреслити, що у зв’язку із набуттям чинності з 27 квітня 2019 року постановою Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2019 року № 363 «Про внесення зміни до пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» змінено порядок визначення частини чистого прибутку (доходу) та ставки відрахування.